Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— Звичайно, тітонько Джун («То він називає сестру тіткою? А втім, їй, мабуть, уже під п'ятдесят!»), це дуже добре, що ти їх підтримуєш. А як на мене — то цур їм!
Сомс крадькома позирнув на них. Айріні стривожено стежила за сином. Он яка вона... Вона була здатна на ніжність до Босіні, батька цього юнака і до самого юнака. Він торкнув Флер за руку:
— Ну, ти вже закінчила?
— Будь ласка, тату, ще одну порцію.
Її занудить! Він пішов до каси платити, а коли вернувся, то побачив, що Флер стоїть біля дверей, тримаючи хусточку, яку хлопець, мабуть, тільки-но подав їй.
— Ф. Ф.,— почув він її голос.— Флер Форсайт, справді моя. Дуже вам вдячна.
Господи! Вона скористалась випадком у галереї, про який він розповів їй,— мавпочка!
— Форсайт? Та невже? Я теж Форсайт! Можливо, ми родичі.
— Може, й родичі. Інших Форсайтів немає. Я живу в Мейплдергемі. А ви?
— У Робін-Гілі.
Вони так швидко обмінялися запитаннями й відповідями, що розмова скінчилася, перше ніж Сомс устиг ворухнути пальцем. Він побачив, як злякано спалахнуло обличчя Айріні, ледь помітно похитав головою і взяв під руку Флер.
— Ходімо,— сказав він.
Вона не зрушила з місця.
— Ти чув, тату? Як дивно — у нас однакове прізвище. Ми не родичі?
— Що?— спитав він.— Форсайт? Певно, далекі.
— Мене звати Джоліон, сер. Скорочено — Джон.
— А! О!— сказав Сомс.— Так. Далекі родичі. Як поживаєте? Ви дуже люб'язні. До побачення!
Він рушив до дверей.
— Дякую вам,— сказала Флер.— Au revoir!
— Au revoir,— відповів хлопець.
II. КМІТЛИВА ФЛЕР ФОРСАЙТ
Коли вони вийшли з кондитерської, першим бажанням Сомса було зігнати свою злість і сказати дочці: «Що це за вигадка — впустити хусточку!»— на що вона напевно відповіла б: «Я навчилася в тебе!» А за хвилину він уже вирішив, як то кажуть, не чіпати лиха, поки воно спить. Але ж Флер, певна річ, сама почне його розпитувати. Він скоса зиркнув на неї й побачив, що й вона так само позирає на нього. Вона лагідно спитала:
— Чому ти не любиш цих родичів, тату?
Сомс ледь скривив губи.
— Звідки це ти взяла?
— Cela se voit [67].
«Це бачить саме себе»— кумедно висловлюються ці французи!
Проживши двадцять років з дружиною-француженкою, Сомс і досі не долюблював її мови: вона здавалася йому театральною і до того ж пов'язувалася з усіма тонкощами подружньої іронії.
— Чому ж?— поцікавився він.
— Ти напевне їх знаєш, а проте вдав, ніби ви не знайомі. Я помітила, як вони дивилися на тебе.
— Цього хлопця я сьогодні зустрів уперше,— заперечив Сомс, і він сказав щиру правду.
— Можливо. Але ж інших ти знаєш, татусю.
Сомс знову зиркнув на неї. Що вона вже вивідала? Невже щось вибовкали Вініфред, чи Імоджен, чи Вел Дарті з дружиною? Дома він пильнував, щоб при дочці ніхто і словом не прохопився про ту скандальну історію, і не раз попереджав Вініфред, що Флер не повинна навіть здогадуватися про це. Їй не слід знати, що він уже був одружений. Але темні доччині очі, які часто майже лякали Сомса своїм південним блиском, дивилися на нього невинно.
— Справа в тому,— сказав він,— що твій дід і його брат колись посварилися. І відтоді обидві родини порвали всякі стосунки.
— Як романтично!
«Що вона має на увазі?»— подумав Сомс. Це слово здавалося йому екстравагантним і небезпечним, а прозвучало воно так, наче вона сказала: «Як чудово!»
— Давня неприязнь триває й досі,— додав він і одразу пожалкував, бо його слова пролунали, як виклик.
Флер посміхнулася. За теперішніх часів, коли молодь хизується тим, що в усьому йде наперекір старшим і не зважає ні на що, його слова тільки підштрикнуть її норовливість. Потім, згадавши вираз обличчя Айріні, він полегшено зітхнув.
67
Cela se voit — Одразу видно (фр.).