Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
Аркадій тоді дуже образився. Від тої образи він на зло усій родині пішов до сусіднього ларька, купив пачку цигарок «Лакі страйк» і закурив. Сидячи на березі моря, думав приблизно таке: «Отак після цього рости цих дітей, вчи, віддавай їм серце і душу, віддавай їм життя. Як не «хочу», то «дай», як не «дай», то «хочу» — інших слів вони не знають. Тупі зажерливі істоти, з яких потім виростають справжні покидьки! І це тільки квіточки, а що буде далі!? «Малі діти — малі проблеми, великі діти — великі проблеми» — то всі знають!»
Своїх батьків він теж недолюблював, ігнорував, робив маленькі капості, щоб зіпсувати їм життя, а останніми роками навіть підводив під все це теоретичну базу, бо якось у Фройда прочитав: «Тільки той може вважати себе героєм, хто вступив у борню з власним батьком і переміг його». Аркадій хотів бути «героєм», а тому всі ці батьківсько-дитячі «мусі-пусі» були йому, якщо не цілком огидні, то принаймні відразливо-індиферентні. Не те, щоб він зовсім не любив малу, просто одного часу, десь роки півтора тому, коли дитина, вже й не пам'ятається з якого приводу, інстинктивно відштовхуючи татка, кричала: «Іди, іди звідси, я маму більше люблю», він зрозуміло побачив, що Марічка свого часу вчинить з ним так, як це вчинив він із своїми батьками, пославши їх внутрішньо під три чорти. Ну, і чи варто після того приділяти увагу дітям? Хай ростуть собі, як ростуть, а життя — воно довге, може, щось з них та й вийде?
Вижлуктавши духом склянку вина, він забрався до холодильника, відкраяв від шматка бринзи декілька кавалочків, поклав їх на тарілочку і, закусуючи вино бринзою, дивився крізь вікно у захмарене небо. Важкі хмари пливли низько, і з них раз у раз бризкав на землю дрібний дощик. Настільки дрібний, що навіть не пробивав тугий шар виноградного листя, який накривав усе подвір'я біля будинку так, що дружина з донькою продовжували собі спокійно малювати. Теща пішла кудись до сусідки.
Після випитого вина в душі народжувався приємний шал. «Та чорт з ними! Набухаюся сьогодні!» — вирішив про себе Аркадій, і від тої думки у нього на серці якось полегшало. Він налив собі ще одну склянку, так само заковтнув її одним духом і знову закусив бринзою.
За декілька хвилин, розвівши залишок вина кип'яченою водою, так що, здавалося, буцім у пляшці знову більше половини, він вийшов на подвір'я майже щасливий і усміхнений.
— О, накатив уже! — під'южила його дружина, добре знаючи, як міняється мармиза її чоловіка, як по-особливому блищать очі, коли той «накатить».
— Та де там, кохана, тільки скляночку! — підійшов і поцілував дружину у плече, — піду морозива куплю!
— Знаю я твоє морозиво, — трохи розімлівши від несподіваної ніжності, повела плечима Марина, — тільки я тебе благаю, не кури!
— Борони боже! Тобі яке морозиво брати? — запопадливо позираючи на схилену над аркушем дитячу голівку, запитав Аркадій у доньки.
— «Каштан», — бовкнула та, не відриваючи очей від малювання.
Дорога до найближчого ларька йшла якраз повз колишню дачу Голдіних.
«А чому б мені оце до них не зайти, не познайомитися з новими хазяями?» — подумалося Аркадію дорогою.
А й справді, думка була слушна. Навіть і хоробрості не треба було набиратися, бо нуль-сім дека гарного шабського «каберне» так підігріли настрій нашого героя, що він почувався абсолютно розкуто і невимушено.
Отак, здіймаючи придорожню куряву біло-блакитними китайськими «капцями-мільйонниками», у синіх своїх шортах та білій майці з логотипом торгівельної марки «Індезіт» він підійшов до 328-ї ділянки і через таку знайому дерев'яну хвіртку з вирізаним угорі сердечком загукав: «Агов, є хтось вдома?»
У дворі стояв новенький американський джип «Гранд-Черокі».
«Це той, що коштує близько тридцяти тисяч доларів! — подумалося Аркадію, — нівроку багаті люди тут тепер хазяйнують!»
На задньому склі джипу красувалася наліпка із задертим середнім пальцем руки і надписом англійською «Фак».
«Шо нада?» — з-за джипу висунулася кремезна лиса голова та могутній голий торс чувака з породи тих, кого тепер називають «нові українці». Жирна, завтовшки з мізинець золота цепура, на якій теліпався «гімнаст» (так у кримінальних колах позаочі називали важке золоте розп'яття), перстень-голдяк на середньому пальці правої руки, золоті швейцарські «котли» на зап'ясті, бичача шия, товсте пузо, покатий лоб і нахабний погляд з-під навислих надбрівних дуг — все як треба, щоб «боялися та поважали». А головне — реальний темно-синій «свастон» в лапах у орла — знак тюремної «отріцаловкі» на правому боці грудей. «Свастон» на грудях у реального одеського єврея!!??» — ще вкрай здивувався про себе Аркадій, — Буває ж таке!»
— А ви не підкажете, чи не можу я поговорити з хазяїном дачі?
— Я хазяїн, а що?
— А чи ви часом не знали попередніх хазяїв цієї дачі — Голдіних Дмитра Петровича та Аїду Марківну?
— Тобі, братішка, краще не знати того, хто був попереднім хазяїном цієї дачі... А в чьом дєло?
— Та справа в тому, що ця дача колись належала моєму двоюрідному дядькові, і я тут в дитинстві часто відпочивав... А оце років десять тому вони її продали і перебралися до Америки. А ми з родиною цього літа тут неподалік відпочиваємо, то я й подумав, зайти познайомитись, подивитись, що тут та й як...
— А, ностальгія... — суворе обличчя господаря позбулося певної кількості мімічних зморшок, — ну то заходь, подивись, бо ти якраз вчасно. За два дні цієї халабуди вже не буде. — Здоровань підійшов до воріт і відкрив перед Аркадієм хвіртку, — Льова, — простягнув здоровезну лапу.
— Аркадій, дуже приємно... — поручкалися, — А чому це не буде?
— Бо у суботу зранку тут вже будуть будівельники. Спершу молдавани, а потім западенці. Будуть будувати віллу у середземноморському стилі. Один проект на двадцять «косарів» зелені потягнув. Знайомся, моя дружина...
— Света, дуже приємно...
— Аркадій...
«Так от як тебе звати, сучко», — подумалося йому, коли він, упіймавши в свої руки її долоню, глянув на добре вкарбоване у пам'ять обличчя, пильно перевіряючи, чи не впізнає вона його. Здається, не впізнавала...
— Аркаша каже, що десять років тому ця дача належала його родичам, і він тут провів своє дитинство... — прояснив причину його появи Льова.
— Я чула. А ми саме вечеряємо, приєднуйтесь до нас...
— Та я ж тільки на хвилинку... — ніяково почав мимрити Аркадій, впізнаючи той самий стіл і лави під виноградом, де зазвичай обідала і вечеряла уся численна рідня Голдіних.
Але Льова перервав його суворо і безапеляційно, поклавши важку руку на плече.
— Ти, браток, той... у мене в гостях... А не випити з хазяїном — то велика образа. Прийшов, то вже сідай... Светка, неси тарілку і стакани...
Додому Аркадія десь близько полуночі доправив той самий Льова.
— Боже, дякую, що ви його привели! — зачувши стукіт хвіртки, вилетіла назустріч з будинку перелякана Марина, — а ми вже не знали, що й думати... чи машина збила, чи кудись втік. На нього таке іноді находить. Все рветься кудись утікти. А сьогодні пішов близько сьомої з дому за морозивом і не повернувся...
— Льова, ми ж морозива дитині так і не купили... — уткнувшись йому під пахвину, белькотів Аркадій, ледь тримаючись на ногах і обнімаючи за плече голого свого друга, що був у самих лише шортах.
— Буде все: і морозиво, і канфєти, і какава з чаєм, тільки завтра, Аркаша, завтра... До речі, запрошуємо всю вашу родину завтра до нас на свято! — приязно промовив здоровань.
— Льова — нинішній хазяїн дачі Голдіних, — пояснив думку товариша Аркадій, — так він теє... післязавтра починає там велике будівництво, а завтра збирає друзів з Одеси погуляти в останній раз на старій дачі...