Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
— Корумпована, — підказує дружина.
— Про народ ніхто не піклується. Нікому той народ не потрібний. Всі тільки під себе і гребуть, будь вони прокляті! Ні, треба голосувати за комуністів, тільки за комуністів...
— А знаєте, — наливаючи собі другу склянку вина, втрутився у її монолог Аркадій, — колись у давніх Ізраїльтян був такий пророк Мойсей. Так він сорок років водив свій народ по пустелі, щоби всі ті, хто пам'ятав часи рабства, повимирали. Раби мріють не про свободу, а про власних рабів. І нове покоління ніколи не спізнає Землі Обетованної, коли учорашні раби будуть їм розповідати, як гарно було у Єгипетському рабстві.
За столом повисла непевна пауза.
— Ти що, хочеш, щоб я здохла скоріше? — суворо підібравши вуста, із погрозою в голосі запитала теща, знімаючи ложкою сметану по краях банки.
— Тю, мамо, боронь боже! — сплеснула руками Марина. — Що ти таке кажеш? Іди краще трохи відпочинь, бо ти втомилася...
— Ну, дякую тобі, Аркашо, за такі слова! — і теща глянула на зятя так, що у того й вино у горло не пішло. — Штормить щось море, як би дощу не було! — проказала, зникаючи у спальні.
Після обіду, коли вже із спальні долинало лунке хропіння Антоніни Петрівни, яка задрімала поруч із онучкою, Аркадій сидів в затінку виноградної альтанки, розвалившись в лозяному кріслі й поклавши ноги на невисокий табурет. З одежі на ньому були тільки сині шорти-труси. У руках він тримав гранчак, наполовину повний шабського «каберне».
Упіймавши в склянку сонячний промінь, він крутив гранчаком перед собою, милуючись тим, як в ньому променіє та іскриться рубіново-чорне вино. За прибраним вже обіднім столом сиділа дружина, розгадуючи кросворд у «Бульварі».
— Зачіска панка? — питала, покусуючи одноразову ручку з блакитною голівкою.
— Ірокез.
— Підходить, — Марина старанно вписала літери у клітинки.
З моря у внутрішній дворик дачі проник струмінь прохолодного бризу і хитнув виноград. Він загойдався, і сонячні зайчики заплигали мармуровими плитками. Декілька пожухлих виноградних листів зірвалися з лоз і з легким шурхотом приєдналися до них.
Маленький павучок-хрестовик спустився з небес і зависнув у повітрі над Аркадієм, тихенько погойдуючись між подувами бризу. Ледь помітна, прозора ниточка павутиння випиналася дугою, як вітер торкався її, і знову виструнчувалася, коли наступала тиша, і шурхіт виноградного листя, стривоженого прохолодним повітрям, затихав. Погойдавшись хвилину, він, цупко перебираючи лапками, подерся вгору і зник десь там, де сам чорт знає. «А кажуть, що павуки через свої мережива передають вісті у потойбіччя. Ось чому вбити павука — то погана прикмета», — подумалося Аркадію, і він пригубив трохи вина.
Біля персиків та винограду, що у тарелі стояли на столі, вилися жваві мушки. Рази зо два підлетіла полохлива бабка і відвалила убік. Аркадій потягнувся усім тілом, так що хруснуло йому десь в спині, глибоко зітхнув, потім позіхнув і ще раз потягнувся.
«Що за пора, чорт забирай!» — подумав він, знову розвалившися у кріслі. — Отак тільки б і сидіти нерухомо, цідячи з гранчака терпке «каберне», плюватися кісточками від винограду та спостерігати за тваринним життям навколо. І що їм до тебе, цим комахам — вільним, веселим, шахраюватим створінням? Нема їм до тебе ніякого діла. І ти заздриш їм: тим чайкам у небі, і тим рибам у морі, і тій сусідській киці, що розляглася на даху, — Аркадій повів поглядом по бокам, — цим метеликам і фруктовим мушкам, і, навіть, тим бичкам, що сріблястим намистом сохнуть, почеплені на риболовну жилку між айвою та яблунею. З ними все ясно, з тими бичками... Все в них просто. Господи, які чудові слова: «ясно» і «просто», — тут Аркадій важко зітхнув. — Ява недосяжні, небесні слова! А в тобі живе щось мутне, хаотичне, розпанахане...
— Художник, автор картини «Невтішне горе»?
— Крамський, тобто, Крамской, — відказав Аркадій, підносячи склянку до вуст і відсьорбуючи великий ковток.
— Підходить. Автор поеми «Чорна людина»?
— Єсенін. Все, люба, залиш мене у спокої, бо я хочу зібратися з думками.
— Ну і ще останнє... Чоловіче ім'я, яке в перекладі з давньогрецької означає «переможець»?
— Микита...
— Микита? Може Нікіта?
— Це російською Нікіта, а українською Микита...
— Так, але у мене російськомовний кросворд.
— Значить, Нікіта. Все, залиш мене у спокої...
— Козел!
— Згоден!
Глава шоста
Нові господарі
Близько шостої вечора почав накрапати невеличкий дощик. Небо затягло хмарами, вітер вщух, і море потроху почало заспокоюватись.
— А й дійсно, сірководнем пахне! Ти відчуваєш? — запитав Аркадій у дружини, вибравшись із будиночку на двір. — Котра година?
— Чверть на сьому!
— Оце так я заснув!
Всі, хто хоч раз бували на Кароліно-Бугаз, можуть підтвердили, як там чудово спиться після усіх цих борщів, налисників, вареників, котлеток, салатиків, компотів, «каберне», «аліготе», пива, а особливо вдень після обіду. Приляжеш, здавалося б тільки на хвилинку, а продрімаєш до самого вечора. Сон — цей неодмінний супутник усіх відпочивальників, ця одвічна слов'янська дрімота, у якій розчиняються усі бажання, зневолює і переводить людину у тваринний режим існування. Попоїсти, поспати, попити вина, поласувати фруктами, поніжитись на пляжі, поплескатись в теплому морі, почитати газету. Прості чуттєві насолоди, як тенета, сповивають дачників ланцюгами ліні та абсолютного релаксу. Варто тільки спробувати зчинити опір — почати робити зарядку, правильно харчуватися, зайнятися йогою чи спробувати приділити час творчості — і все — депресія тут як тут із питанням: «Та навіщо ж так напружуватися?» Відпочивай! Набігаєшся ще за рік... Тому краще не експериментувати, а віддатися цій дрімоті на повну. І жерти, і спати, і пити вино, і вести тваринний спосіб життя.
— А що, вино ще лишилося? — чухаючи засмаглий живіт, запитав Аркадій у дружини, яка разом з донькою розфарбовували картинки у книжці-мальованці.
— Тато, ти ж знаєш, що мама забороняє тобі пити багато вина, — суворо насупивши брівки, подивилася йому прямо в очі дитина.
— Так, тебе не питали...— махнув він на неї рукою.
— Як ти з дитиною розмовляєш? — досить стримано обурилася дружина.
— А чого вона лізе у дорослі справи?
— Бо я не хочу, щоб ти став алкоголіком! — абсолютно серйозно заявила п'ятирічна Марічка.
— Що, мама навчила чи бабуся? Тю на вас... — Аркадій удавано плюнув на підлогу і попхався на кухню, де у холодильнику мала лежати недопита пляшка каберне.
Ну а що ще робити у таку погоду, коли на вулиці починає накрапати дощ, а небо затягнуте низькими хмарами? Тільки бухати і більш нічого.
Наливаючи вино у склянку, він згадав, як десь тиждень тому саме через Марічку сталася чергова сварка за столом. «А от якщо б тобі випала нагода поміняти татка, то ти б поміняла?» — вже будучи добре напідпитку запитав у доньки Аркадій. «Поміняла б! — впевнено заявила мала. — Бо мені не потрібен татко, який весь час п'є вино, спить і не хоче зі мною гратися у лікаря».