Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
А за мить:
— Але це Аецій так собі каже, Августо… і не візьме тобі сього за зле… навпаки… І того, що ти зробила з Іоанном, теж… Я не Басс і хилю чоло перед твою волею і суворістю… Але ти помилилася, вічна… Аецій не може прийняти твоїх умов…
Вона кинула на нього погляд, повен щирого здивування.
— Як це, Аецію? Чи ж тобі не дороге життя дружини твоєї й сина?
— Понад усе, вічна, понад усе… Але те, що даєш, даєш мені… А що дістануть тисячі гунських воїнів? Хіба ж їх обходить життя моєї дружини й дитини?… Вони хочуть крові, здобичі, жінок… нагороди за тяжкий похід… Хоч би я й десять разів хотів, все ж не зумію завернути їх… і завтра вони кинуться на Аквілею…
В його голосі звучала така щирість, а майже турбота і неспокій, що Августа, сама раптом пригнічена неочікуваним тягарем тривоги, вперше глянула на нього без ненависті.
— А ти… ти міг би щось на це порадити, Аецію? — спитала за хвилину.
Аецій знову став навколішки.
— Лише і тільки я можу тут чимось зарадити, о вічна, — гукнув він дзвінким голосом, — і сама розміркуй, чи моя порада не послужить для блага імперії та владарювання твого… Можна відіслати шістсот гунів, але не шістдесят тисяч… Так і зробимо: королю Ругілі пошлемо такого заручника, який би його вдовольнив… проводирям влаштуємо бенкет, дамо багаті дарунки і відішлемо їх туди, звідки прийшли… а воїнів приймемо на цісарську службу… Спитай Фелікса, спитай Аспара, вічна… Війська імперії слабнуть і нічого дивного… Готи, франки і бургунди вже воліють служити королям свого народу, ніж римському імператорові. Ми вже не можемо розраховувати на германців, вічна. Тож берімо гунів — вони мужні, жорстокі, страшні й невимогливі… Особливо ж відділи доместиків потребують невідкладного поповнення. Хай же Твоя Вічність не гає часу — тільки звели, а завтра матимеш шістдесят тисяч нових доместиків… .
Вона слухала його з усе більшим подивом. Все, що він казав, було правдивим і розсудливим.
— Чому ти не казав так зі самого початку, Аецію? — промовила майже лагідно. — Хоч ти тяжко образив маєстат, сказане тобою не здається нам ні злим, ні нерозумним… То ти певен, що, як тільки захочеш, зумієш схилити гунів, щоб воювали за нас замість проти нас?
— Як ти сказала, вічна… Але…
— Але?
— Але зволь розміркувати ще одне… Дикі варвари, які поповнять ряди доместиків, недовірливі, недисципліновані і незвичні до римської служби… Вождь, якого вони ближче не знатимуть і якому не віритимуть, не впорається з ними, — тільки спричинить бунт і наложить життям… Отож потрібний хтось такий, що знає гунів як рідних братів і…
Вона одразу зрозуміла.
— Чи ти хотів би, Аецію? — скрикнула голосом знову гнівним і обуреним.
— Твоя вічність промовила.
— Ти хотів би стати?…
— Комесом доместиків, вічна Августо.
Вона розсміялася.
— Чому ти зволиш сміятися, вічна? — ображено спитав він, — хіба ж мій батько не був навіть magister equitum?…
— Але ж після скількох років служби…
— А хіба ж не був comes domesticorum мій тесть Карпіліон?
— Але Карпіліон походив із королівського роду, Аецію…
— Це дуже далека спорідненість, як хвилину тому зволила мовити Твоя Вічність…
Плацидія почала ходити. Її стопи то занурювались у темряву, то випливали на якийсь із десяти кругів світла.
Аецій супроводжував її мовчазним поглядом.
Нарешті зупинилась.
— Навіть наш вічний муж, Флавій Констанцій Август, починав службу від десятника, — сказала.
— Я був уже сотником, вічна.
— Проголошу тебе трибуном, Аецію.
Похитав головою, наче з жалем.
— Це неможливо, вічна Августо.
Знову почала ходити.
— Гаразд, Аецію, — раптом сказала, не сповільнюючи кроку, — від сьогодні ти comes… ні, навіть dux, але ауксиліїв… Досі гуни завше служили в ауксиліях…
— Але ж Твоя Вічність сама зволила визнати, що поповнень потребують насамперед доместики… .
— Буде, як ми сказали, Аецію.
Тоді він звівся з колін, схрестив руки на грудях і, дивлячись з-під лоба, засичав:
— А що буде з Аквілеєю?
Вона засміялася.
— Недаремно наш муж Август був солдатом, нікчемо… Ми знаємо, що гуни не вміють здобувати мурів, не знають мистецтва облоги… Простоїш тут два роки, Аецію, а тим часом за три місяці прибудуть сюди війська з Галлії, Іспанії, Сходу… а вже за місяць з Африки…
— А за два тижні партія Іоанна в Римі проголосить нового Августа… а за три — повернеться з вигнання Кастин… Вся Італія знову підведе голову, як один… Гарячка, замішання, пожежа… А вічна Плацидія і всі найсвітліші зачинені в Аквілеї, як у гробниці…