Полонені вогняної безодні
- Автор: Фрадкин Борис Захарович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Полонені вогняної безодні». Краткое содержание книги:
Радянські інженери, герої повісті, збудували фантастичний корабель — підземохід і на ньому здійснили дивовижну подорож до центра землі. Яка доля спіткала сміливців, які відкриття пощастило їм здійснити — про все це ви дізнаєтесь із повісті.
Андрій і Павло принишкли, слухаючи дивну суперечку.
«Хто, справді, винен?» — подумав Андрій і не зміг відповісти. Звичайно, почалося все з Вадима, але ж він діяв не в особистих інтересах, він хотів зробити ПВ-313 ще досконалішим. І потім — його підтримали.
Запала мовчанка.
— Якщо скласти шлях, який мені довелося подолати разом з Панасовичем під землею, — знову заговорив Дектярьов, — вийде солідна відстань. Її напевне вистачить, щоб дістатися до центра землі. Далебі, вистачить!
Дектярьов зітхнув, глянув на свої великі, безпорадно складені на колінах руки.
— Се була людина діла, — вів далі Микола Миколайович. — Сяде ото за керування і сидить, ніби приклеєний. На перших підземних човнах автоматика була не та, що на нашому ПВ-313. Часом і відмовляла. Та Панасович в разі необхідності міг вести машину без приладів, покладаючись виключно на своє чуття. Уявляєте? Чуття під землею, коли перед очима нема орієнтирів і не збагнеш, де верх, де низ. Тільки одного разу воно зрадило йому. Відмовив задавач курсу. За розрахунками ми йшли на глибині два з половиною кілометри. Та Панасовичу здалося, що ми заглиблюємося далі, і він почав підтягати машину догори. Несподівано наш човен виповз край урвища. Під нами було метрів сімдесят стрімкої скелі. Чому ми одразу не впали, лишилося загадкою. Але якби таке скоїлося… Так… Нікому було б розповідати вам цю історію.
— А з нами одного разу було ось що… — підхопив Скорюпін.
— Зажди, Пашо, я не скінчив. Справа в тому, що ходова частина машини вистромилася наверх, а хвостова лишилася в землі. Задній хід дати не можна, вийти нагору теж неможливо. Пізніше з'ясувалося: Міхєєв поспішав на своє весілля. Тому його чуття й притупилося. Тут, звичайно, всі орієнтири в голові переплутаються. Бачили б ви тоді нашого Міхєєва, який лютий був!
Микола Миколайович пригадував інші випадки з підземних мандрівок, щоправда, без участі Міхєєва. Його перебивали, кожен хотів розповісти своє. Тільки Андрій мовчав, слухаючи з чемною увагою.
— Все це добре, — зауважив він, — коли настала пауза, — але як ми звідси виберемося?
— Ти погано слухав мене, — засмутився Дектярьов. — Цілу годину я розтлумачував тобі перевагу глузду. Пам'ятаю, в дитинстві хтось із товаришів доводив мені, що два рази по два дорівнює п'яти. Знаєш таке? Я був приголомшений і одразу втратив віру у непохитність математичних аксіом. З півтора року, напевне, носив я в собі це презирство до матері наук, поки сам — самостійно! — не знайшов розгадку. Чи повіриш, ні до, ні після в своєму житті я не відчував такої радості. І коли ми з Міхєєвим виповзли на краю урвища, становище здавалось безнадійним. У нас була нагода перекинутися разом із машиною і отож одразу віддати богові душу або сидіти й чекати допомоги.
— Ви, певна річ, чекали?
— У нас не працював передавач. Човен було загублено наземними станціями. Ні, ми діяли, шукали виходу. І коли знайшли, самі були вражені його простотою.
— Ну, який же?
— Ось тобі й ну! Спробуй сам второпати. Ти механік.
Час минав. Можливо, нагорі вже прийняли тривожне повідомлення з ПВ-313, та чи можна сподіватися на допомогу звідти?
«Припустимо, — міркував Вадим, — здійсниться чудо, і Ремізовський розробить таке поле, яке не підлягатиме взаємодії з цим гаспидським випромінюванням. Хай при найшаленіших темпах завод збудує новий підземохід за вісім, ну за шість місяців. Нехай ця нова машина здійснить інше чудо: розшукає ПВ-313. А далі? Хіба пощастить витягти металевого велетня, що застряг у надрах? Це не те, що взяти на буксир електрохід на річці або автомашину на шляху. Буксирування підземохода підземоходом технічно нездійсненне. А ще гірше — людям навіть не можна буде залишити ПВ-313 і перейти до іншої машини».
Так, усі чудеса виключено. Пошуки нейтрального поля заберуть багато років. Буде вичерпано запас енергії на ПВ-313, а задовго до цього екіпаж загине. Чудеса можливі тільки в розповідях Дектярьова. Та, певно, він їх сам і вигадує. Вихід треба шукати тут, у кораблі.
Проте, які б варіанти не вигадував Вадим, навіть найфантастичніші, виходу зі становища він не бачив.
Електронний хронометр відлічував години, складав їх у доби. Потай один від одного пожильці ПВ-313 позирали на шкалу приладу, де з невблаганною послідовністю змінювалися цифри, що позначали секунди, хвилини, години й доби…
Кабіна раптом стала тісна, незатишна. Стіни начебто ближче присунулися одна до одної. Легеням бракувало повітря, хоч його у великій кількості подавали синтезатори.