Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
Стомившись, вони прилягли тут же на траві, і Хелл спитав:
— Ну, як? Подобається тобі в коледжі?
— Ще б пак! — відповів Юрко. — Живемо, як на курорті.
— А уроків у вас багато?
— Та ні. Російська та англійська мови. Ну та ще філософія.
— З осені буде більше, — пообіцяв Хелл. — Це ж ви канікули проводите в горах, а потім доведеться вивчати і математику, і фізику, і історію…
— Якби тільки не філософію!
— А що? Не подобається?
— А що ж там хорошого? — Юрко встав, оглянувся і, заклавши руки за спину, заходив по майданчику. — Людина людині — вовк, — гугнявим голосом проказав він у такт своїм крокам, і Хелл одразу пізнав манери доктора філософії.
— Молодець! Ти копіюєш добре, — засміявся він і теж підвівся.
— Ходім, пора вечеряти. До речі, в Гамбург подзвонити звідси можна? — спитав Хелл.
— Телефон є, але не знаю, чи в Гамбург дзвонять, чи ні, — Юрко попрощався і пішов до їдальні.
— Так завтра пограємо ще! — гукнув йому Хелл.
— Добре, — погодився Юрко.
Але наступного дня пограти їм не довелось. З Гамбурга приїхав лейтенант Кроунті, привіз Хеллу якісь папери, і вони довго сиділи, запершись у кабінеті. Потім у машину винесли чемодани Хелла і покликали раптом в кабінет Юрка.
— От що, Шакале, — затягуючи на плащі пояс, сказав. Хелл. — Лейтенант Кроунті на моє прохання привіз документи твого батька. Я мушу сповістити тобі сумну звістку: батька вбили в концентраційному таборі.
— Я про це знав, — відповів Юрко.
— Звідки? — швидко спитав Хелл. Хлопець помовчав.
— Я догадувався.
— А-а. Ну, а хто його видав, ти знаєш?
— Ні…
— Лейтенанте, покажіть, — коротко наказав Хелл.
Кроунті відкрив портфель, порився в паперах і поклав на стіл пожовклий, брудний папірець. Юрко глянув і не повірив своїм очам.
— Олекса Петрович? — жахнувся він.
— Ти тільки язик за зубами вмій тримати. — Хелл одягнув капелюха, поправив його перед дзеркалом і додав: — Так що, Шакале, в словах доктора філософії буває, очевидно, правда. Гуд бай! — торкнувся він капелюха. — Лечу в Штати. В теніс пограємо весною, Шакале. — Вони вийшли, лишивши спантеличеного хлопця в кабінеті. Машина зашуміла під вікнами і покотилася за браму, а Юрко все сидів і дивився на те місце, де вона стояла.
Розділ сьомий
НІМИЙ ОСОБНЯК
В Альпах починалася осінь. Теплі дні стояли довго, а це подув вітер з гірських верхів, листя кленів і тополь поблякло і почало падати. Виметуть двірники на світанку тротуари і вулиці в маленькому альпійському містечку, а до восьмої ранку зеленавожовтуватий килим знову вкриває кам'яні плити, і нога тоне в цих живих ще останках літа.
Містечко глухе й напівсонне, загублене в приальпійських лісах і відрогах. Влітку воно кишить туристами, дачниками, вабить їх зеленню вулиць і парків, у яких потопають будинки, а тепер, коли летить і летить з дерев листя, з кожним днем з'являється крізь оголені віти все більше й більше готичних покрівель, і від того, що покрівлі тут з гончарної черепиці, а стіни — з випаленої цегли, містечко із зеленого кленово-тополевого парку стає брунатним цегельно-черепичним поселенням, що прямолінійними вулицями і схожими на плаци, широкими майданами нагадує щось військове.
На вулицях тиша, спокій. Тут немає автобусів і трамваїв, немає ні фабрик, ні заводів, ні установ — лише школи й магазини. Машин теж не видно. Тільки в браму великого єдиного в містечку кам'яного особняка в'їхали одного вечора грузовики, поревли з годину і виїхали. А через кілька днів хвіртка в залізній брамі відчинилась, і на вулицю лакованим черевиком ступив добре виголений і акуратно зачесаний чоловік років п'ятдесяти, в модному чорному костюмі, в яскравому гладенькому галстуці і білосніжній сорочці. Доки він обертався, щоб зачинити хвіртку, крізь неї можна було побачити широке подвір'я, перетворене в оранжерею — воно все поросло квітами. Але хвіртка зачинилась, а висока залізна брама, пофарбована в зелений колір, та кам'яний мур, густо обплетений диким виноградом і плющем, закривали подвір'я наглухо, так що й шпаринки не лишалось, щоб заглянути туди. З протилежного тротуару через мур можна побачити дві шеренги лип, що утворюють, мабуть, алею, верхівки фруктових дерев і в глибині двору — високий двоповерховий флігель.
Чоловік в чорному костюмі постояв хвилину біля брами, подивився в обидва боки вулиці й повільно пішов вздовж муру. Його лаковані черевики, гостроносі й трохи старомодні, тонули в килимі з листя, і чоловік посміхався: це, мабуть, тішило його. Він злегка човгав ногами, очевидно намагаючись викликати шелест листя, але побите холодним вітром, що подув уночі із засніжених гір, тополине листя не шелестіло.