Зорі падають в серпні

— Добре, — каже похмуро тренер. — Тільки стрибай не вподовж, а вгору. Ну, спробуй ще. Юркові не хочеться псувати враження від першого в житті, може, ще не зовсім вдалого сальто, але тренер не стерпить відмови. Він крутий і жорстокий, не зносить боягузів, і той, хто хоч раз побоїться виконати запропоновану вправу, викликає в нього презирство, постійне глузування і глуху ненависть, в якій він здатний убити людину.

— Ну, давай! — квапить він Муратова, що стоїть уже в кутку, готуючись до розгону. — Та пам'ятай, стрибок робити вгору. Ну!

Муратов розігнався, стрибнув угору і, як здалось йому самому, дуже повільно перекинувся через голову і через те не побачив гумового килима, а відчув його ногами, падаючи наперед. Щоб не впасти, він зробив два швидких кроки і зупинився.

— Молодець! — сказав тренер, і очі його заблищали, як у старого лева. — Зрозумів тепер? — допитувався він у Юрка.

Той здвигнув плечима.

— Неначе зрозумів, а як воно буде далі…

— Тут головне — перше сальто зробити. Потім буде легко. Давай ти, Оса! — наказав він, одразу нахмурившись.

І Оса пішов у куток. Під час першого ж стрибка він підвернув ногу, і вона хруснула. Оса скрикнув, але тренер вхопив його за груди.

— Ні звуку! — дихнув він йому в обличчя;— Вмій зносити біль, це дрібниця, а не вивих!

Тренер кинув Осу знову на мати, навалився на його ногу і вправив її. Хруснувши, нога в суглобі стала на місце. Оса зблід, але не кричав. Тренер ривком поставив його на ноги і сказав:

— Марш до шведської стінки!

Оса застрибав на одній нозі.

— На двох! — гаркнув тренер. — На двох іди! Отак! Сміливіше. Тепер по шведській угору. Ну, ну! От і все. Працюй, а коли нога перестане боліти, скажеш. Давай інший. Та не так, йолопе! — кричав тренер і, відійшовши в куток, розбігався і робив плавний, красивий поворот через голову. Стане на ноги і не хитнеться.

— Бачите? Давай знову, — наказує він хлопцеві, і той покірно йде в куток пересвідчитись, що тут немає нічого складного, а тренер знову сідає на стілець, і заняття продовжуються.

Після акробатики вихованці коледжу приймають душ і йдуть снідати. Сніданок різноманітний і ситний, бо після нього — чотири години класних занять. О третій годині — обід, а потім дві години сну. Недаремно в коледжі є дієтлікар, недарма його режим розроблено в академії медичних наук: для фізичного розвитку людини нічого кращого й не придумаєш. Хтось не шкодував коштів на вихованців коледжу та на їх вихователів.

Відпочивши та виспавшись після обіду, хлопці йшли на заняття по самбо і джіу-джитсу. Молодий і чорнявий, схожий на японця спортсмен чекав їх в спортивному залі. Ще в літньому таборі, в Альпах, він учив їх голими руками відбирати ножа, вчив незвичним, блискавичним ударам, з допомогою яких в одну мить сильну й здорову людину можна зробити безпорадною. Але техніка цих прийомів, що давалася неначе відразу, була дуже складна, і на неї треба було затратити не один рік напруженого тренування.

Доктор філософії часто приходив сюди і сам інколи допомагав пояснювати тому чи іншому вихованцю прийом, який йому не вдавався. На правах директора коледжу він робив зауваження тренерові, який десь колись завоював першість на міжнародних змаганнях по самбо і який, незважаючи на це, дуже уважно ставився до вказівок доктора філософії.

Одного разу доктор прийшов у спортивному костюмі, подивився на своїх вихованців, на тренера і взяв ножа в чохлі.

— Муратов! — гукнув він. — Підійди до мене. Юрко підійшов.

«Як він швидко росте, цей хлопчисько!» із задоволенням подумав директор коледжу, оглядаючи Юрка.

— Якщо я тебе б'ю ножем в груди, як ти будеш захищатися?

— А як б'єте? — спитав Юрко. — Збоку?

— Ні, прямо.

— Ну, бийте. Тільки чохол зніміть. Це зайве.

Доктор, не знявши чохла, змахнув ножем. Муратов стрибнув назустріч занесеній руці і, перехвативши її вище зап'ястя, рвонув униз. Доктор ойкнув і випустив ніж, Муратов підхопив його на льоту. Він вже готовий був нанести удар супротивнику.

— Що це за прийом? — скривившись та потираючи руку, спитав доктор. — Ти ж стрибаєш головою вперед, і тобі можуть загородити ножа в тім'я.