Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
Перевидання:
Bruno Schulz 1892—1942…, s. 154 [там само, s. 154—161 (Dziesięć zapomnianych recenzji Brunona Schulza z „Wiadomości Literackich” 1936—1937) див. пояснення та коментар Войцеха Хмужинського].
«Носильники[5] кайзера»
Гієна морської війни 1914—1918 років, побачена знизу, з глибини казематів німецьких панцерників і прірв корабельних котелень, побачена кров’ю підпухлих очей простих моряків, кочегарів, військових хлопчаків, чорних «носильників кайзера».
Це не бездумні чи засліплені очі. Крізь піт і кров вони бачать чітко й виразно: пиха, нікчемність, боягузтво і лінивство командирів, яких цікавить лише власна кар’єра, слава й відзнаки касти, свідомо видресируваної упродовж поколінь для управління людською кров’ю і життями, сп’янілої від безумства свого повновладдя. Зі сторінок книги, ніби кривава іронія, виринає жахлива диспропорція між морем крові, страждань, надлюдського героїзму та ницістю цілей, задля яких пролито цю кров.
Плів’єр сам як звичайний моряк був учасником кампанії на одній з тих старих, розвалених коробок, на яку командування завантажувало непокірну, надто свідому або невигідну йому масу, наказуючи знищувати ворожий тоннаж на далеких просторах океану. На таких суднах дивом виживало лише двоє чи троє.
З кожної сторінки книги проступає автентичність документу, величезна переконливість справді пережитого. Мова фактів така потужна, що будь-які письменницькі прийоми просто зайві.
Плів’єр заряджений пережитим, як динамітом, який розриває його. Велике письменницьке мистецтво виявляється в майстерності, поміркованості, широкому епічному диханні, за допомогою яких автор уміє впоратися з цим вибухонебезпечним матеріалом. Форма репортажу виростає безпосередньо з ґатунку матеріалу, з динаміки переживання, яке розбиває спокійний потік оповіді. Репортаж виплескується у раптових скупченнях, вибухових скороченнях, в уривках діалогів, у самих сирих фактах, викинутих на поверхню нарації замість рефрену чи коментаря. Проза тут цілковито підпорядковується волі фактів, беззастережно входить у роль органа, інструменту реальності, — далека від спеціально створюваних ефектів та мистецької марноти.
В результаті досконалої допасованості до реальності, в ритм цієї прози часто вплітається стихія, стихія моря, боротьби машин і заліза; стихія забуття й шаленства битви. Такі описи, як опис битви над протокою Скаґеррак, належать до найбільш монументальних сторінок батального епосу. Тільки людина, яка сама пройшла крізь це пекло, могла досягнути такої сили й величі стилю, вільної від патосу і по-справжньому людяної.
Плів’єр не ґлорифікує героїзм моряків. Для героїзму цим вчинкам не вистачає спонтанності, великої й високої мети. Він показує зведену до небес кривду змарнованого, мученицького, надаремного героїзму тисяч, що загинули заради чужих їм і негідних цілей.
Переклад дуже добрий.
Першодрук:
„Wiadomości Literackie” 1936, nr 26 [аналіз дебютантської (1928) повісті німецького письменника і публіциста Теодора Плів’єра (1892—1955) за назвою в польському перекладі «Kulisi cesarza», перекладеної Тадеушем Забіндовським і виданої Міхалом Фрухтманом (Варшава, 1936)].
Перевидання:
Bruno Schulz 1892—1942…, s. 154—155.
Роман про приязнь
Патроном цієї книги був Гамсун[6]. Роман «Соки землі» справив на неї помітний вплив. Бернгард Келлерман хотів зобразити епопею відбудови і творчої праці, показати, як маленька, але важлива клітина великої, знищеної війною країни затягається шрамами й гоїться. Після епопеї ненависті і знищення, після пекла мук і принижень, крізь які перейшла країна, це мала бути рапсодія незнищенної творчої сили, ідилія кохання й оптимізму.
Існує два види оптимізму. Оптимізм від боягузливості, з примруженням ока, зі спотворенням правди — і оптимізм героїчний, вартість якого вимірюється сумою переможеного, просвітленого песимізму. Оптимізм Келлермана належить до першого виду — це програмний, заздалегідь продуманий оптимізм, що пересіває реальність крізь сито цензури ad usum Delphini. Ми постійно відчуваємо гарантовану безпеку, якою автор огортає своїх героїв. Si duo faciunt idem, non est idem. Гамсун, син щасливого, помилуваного війною народу, який успішно розвивався, мав право на таке безпроблемне, позитивне ставлення до дійсності, до продукції, до системи. У німецького письменника, представника країни, системно збуреної, роздертої між війною, інфляцією, революцією і суспільною боротьбою, така спрощена безпроблемність стосовно тих самих явищ є непростимою тупістю. Ідилія, навіть з елементом удаваного героїзму, в післявоєнній Німеччині мусить виглядати як омана.
5
Ориґінальна назва повісті німецького письменника Теодора Плів'єра (1892—1955) (Theodor Otto Richard Plievier — до 1933 року: Plivier) Des Kaisers Kulis. Кулі — носильник у Південній та Східній Азії, який переносив вантажі чи людей у паланкінах (засіб пересування, крісло-ноші, закріплене на двох жердинах, яке переносили носильники).
6
Кнут Гамсун (1859—1952) — норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1920 року.