Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
По суті, ця важка, складна природа, ця залежність від сил, якими неможливо керувати, є для поета іншим і трагічнішим призначенням, ніж прекрасна майстерність і віртуозність щасливих талантів. Не хочу переоцінювати цього різновиду, бо він має свої межі й недоліки, але те, що його невідступно супроводжує, — це якась сувора й поважна, іноді грізна автентичність. Однак можна припустити, що така поезія є справжнім виправданням, суттєвою санкцією на піонерську діяльність авангарду — цвітінням, що зійшло на нього, як на сухий жезл Аарона. Авангард виробив новий орган, новий синтаксис, новий інструментарій; і от з’являється хтось, хто вводить цей, здавалось би, штучний орган у кровообіг життя, хто цим синтаксисом примушено говорить, без штукарства, ніби від природи, для кого нове слово стає власним криком з глибини душі. Перефразовуючи висловлювання Енґельса про гегелівську діалектику, можна сказати, що Віт поставив на ноги метод авангарду, який перед тим ходив на голові. Цей заряд живої, гарячої крові приводить до втрати авангардною формою її езотеричності, до її виходу з вежі зі слонової кості і перетворення на прозору й зрозумілу.
У новій збірці «Лампи» Віт позбувається майже всього зовнішнього апарату й баласту мистецтва, відмовляється від строфи і нерідко від рими, повністю заглиблюється у слово, яке видобуває з глибини, прекрасне й сяюче блиском першого удару. Кожне слово народжується зі своєю природною масою, зі своїм власним часом і ритмом, побожно прийняте з природного лона, як плід, що сам відокремлюється від дерева, з єдиною турботою, щоби нічого в ньому не втратилося й не додалося нічого свого. Хода цих віршів іноді нагадує присягу роти, повторювану за кимось урочисто, чемно й покірно, з паузами між словами, із спертим подихом від ваги і серйозності слів.
Окреме дослідження можна було б написати про структуру поетичної реальності Віта. Це світ, де символічний процес, який надає справам глибших значень і стосунків, став самостійним процесом природних перебігів і коливань. Усе відбувається як природне спадання, як власна гравітація, без режисури автора — до символу, до глибшого сенсу, до міту. Це дивна й нова мітологія, де формулюються ці процеси, мітологія, у світлі якої постає нам краса світу, сяюча глазурним блиском першого дня створення світу. Що простішою стає мелодія цієї поезії, і що тоншим струменем, крапля за краплею, спливають слова, то дорогоціннішим виявляється той потік, то тремтливіше скочує він один за одним коштовні камені:
Саме тому я найбільше ціную суто ліричні твори цієї збірки, любовні й тюремні вірші з одиничною кантиленою, зіграні на одній струні, а в результаті — зовсім без струн, ніби в повітрі, самою мелодією речей та подій:
Складно дискурсивною мовою висловити, в чому полягає сяяння й палюча магія образів, якими горить вірш Віта. Я вдивляюся в його вірш, ніби в палаючу книгу, яка трансформується й окрилюється, так ніби текст сторінок увесь увіходить у полум’я, і врешті вже сам я палаю разом з ним — щасливо та яскраво.