Таємниче полум'я цариці Лоани

За невгамовним внутрішнім покликом я пішов дочитувати майже всього Сальґарі до виноградника (та пізніше я переніс його в спальню, де й перечитував протягом наступних кількох вечорів). Поміж виноградної лози було страшенно спекотно, хоча палюче сонячне проміння загартувало мене до пустельного пекла, прерій і охоплених вогнем гаїв, до тропічних морів, де, огинаючи береги, маневрують ловці трепангів. Раз по раз, зводячи чоло, щоб витерти піт, я бачив поміж виноградної лози і віття дерев, як даленіє з-за пагорбів величезний баобаб, помбо неосяжних розмірів, на кшталт тих, у яких потопала хатинка Джиро-Батола, мочарі мангрових дерев, плоди з пальмових дерев з мучнистою м’якоттю і легким присмаком мигдалю, священну смоківницю чорних джунглів. Я майже чув музику рамзинґи, і видавалося мені, що ще мить — і з виноградних лоз вислизне чималенька льоха бабіруса, яку можна буде засмажити на вогнищі, уткнувши в землю пару покручених гілляк. О, як би я хотів, щоб якось на вечерю Амалія приготувала блачанґ — малайзійську страву, якою так пишаються малайці: суміш розтертих разом маленьких рачків та риби, яку лишають підгнивати під сонцем, а потім засолюють. Навіть сам Сальґарі називав це «бридким їдлом».

Певно, саме через такі гастрономічні нахили я, за словами Паоли, полюбляю китайську кухню. Особливо смакують мені акулячі плавці, гнізда ластівок (зібрані з гуано), морські вушка (що огидніше тхнуть ці молюски, то більше я раюю).

Проте, окрім смаковитості блачанґу, що ще зауважувала і що відчувала «Італійська молодь», читаючи Сальґарі, де зазвичай героями були чорні, а лиходіями — білі? Мерзотниками були не лише англійці, але й іспанці (як же я, певно, палко ненавидів маркіза ді Монтелімара!). Одначе, якщо у цій книжечці Чорний, Червоний та Зелений корсари були італійцями, до того ж графами Вентімілья, то інших сміливців звали Кармо, ван Штіллер і Янес де Ґомера. До португальців слід було ставитись прихильно, бо вони були трошечки фашисти. Чекайте, а хіба іспанці фашистами не були? Може, моє серце калатало, вискакуючи з грудей, через хороброго Самбільйонґа, що гатив з гармати картеччю, і мені було геть по цимбалах, на якому із Зондських островів він народився. Серед Каммамурі та Сайодани один був герой, а інший — злодюга, але ж обидва були індіанцями. Напевно, Сальґарі неабияк заплутав мої дитячі погляди на культурну антропологію.