Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Коротше кажучи, воєнна експансія в добу Мейдзі була достатньо успішною, бо на кожному кроці вона супроводжувалася об'єктивною, реалістичною, обережною та поінформованою оцінкою балансу сил Японії та її супротивників, а також правильною оцінкою реалістичності японських планів. А тепер порівняйте успішну експансію доби Мейдзі з тією ситуацією, в якій опинилася Японія 14 серпня 1945 року. На цю дату країна воювала одночасно з Китаєм, Сполученими Штатами, Британією, Росією, Австралією та Новою Зеландією (а також з багатьма іншими країнами, які оголосили Японії війну, але безпосередньої участі в бойових діях не брали). З такою кількістю потужних ворогів воювати було безнадійно. Значна частина японської армії на довгі роки застрягла в Китаї. Американські бомбардувальники зруйнували вщент більшу частину великих японських міст. Дві атомні бомби стерли з лиця землі Хіросіму і Нагасакі. Британсько-американський флот вів обстріл японського узбережжя. Російські війська долали слабкий японський спротив у Маньчжурії та на Сахаліні. Австралійські та новозеландські війська зачищали від японських гарнізонів деякі острови Тихого океану. Майже всі великі японські військові кораблі та її торговий флот були потоплені або виведені з ладу. Понад три мільйони японців загинули.
Ці удари з боку всіх згаданих вище країн були спричинені не лише помилками японської закордонної політики. Помилки Японії були значно гіршими: вона сама першою напала на ці країни. 1937 року Японія розпочала повномасштабну війну проти Китаю. В 1938 та 1939 роках сталися її дві короткі, але криваві сутички з Радянським Союзом. В 1941 році Японія раптово й одночасно напала на США, Британію та Нідерланди — навіть попри те, що їй загрожувало відновлення бойових дій з СРСР. Напад Японії на Британію автоматично спричинив оголошення війни з боку Австралії та Нової Зеландії, і Японія неодноразово бомбардувала та обстрілювала Австралію. В 1945 році Радянський Союз все ж таки напав на Японію. 15 серпня 1945 року Японія, нарешті, змирилася з неминучим кінцем і капітулювала. Чому ж тоді, починаючи з 1937 року, вона крок за кроком ішла хибним шляхом такої нереалістичної та в кінцевому підсумку катастрофічної воєнної експансії, якщо з 1868 року експансія Японії доби Мейдзі була послідовно реалістичною та успішною?
Причин багато: успішна війна з Росією, розчарування у Версальському договорі, крах спонуканого експортом японського економічного зростання в 1929 році тощо. Однак є ще одна важлива причина, пов'язана з темою цієї книги: різниця між Японією доби Мейдзі та Японією 1930-1940-х років у знаннях і здатності до чесної самооцінки з боку японських лідерів. У добу Мейдзі багато японців, включно з керманичами японських збройних сил, часто їздили за кордон, завдяки чому з перших рук набували знань про Китай, Сполучені Штати, Німеччину та Росію, а також про їхні армії та військово-морські флоти. І вони мали змогу чесно оцінювати японську потугу в порівнянні з потугами інших країн. З цієї причини Японія вчиняла напади лише тоді, коли була впевнена у своєму успіху. На відміну від доби Мейдзі, японською армією 1930-х років командували молоді запальні офіцери, які не мали зарубіжного досвіду (окрім пов'язаного з нацистською Німеччиною) і відмовлялися виконувати накази досвідчених японських лідерів у Токіо.
Ці молоді офіцери не знали із власного досвіду про промислову і військову міць сполучених Штатів та інших потенційних супротивників Японії. Вони не розуміли американської психології і вважали США країною крамарів, нездатних воювати.
Доволі багато старших лідерів японського уряду та збройних сил (особливо у ВМФ) знали про силу Сполучених Штатів та Європи особисто. Найбільш пам'ятним моментом мого першого візиту до Японії в 1998 році стало знайомство з сусідом за столиком, який виявився колишнім директором одного з японських сталеливарних заводів (він мав 90 з лишком років і був на пенсії), який розповів мені про своє відвідування американських сталеливарних заводів у 1930-х роках. Цей чоловік був приголомшений, коли на власні очі побачив, що американський потенціал виробництва високоякісної сталі був у 50 разів вищим за японський, і лише один цей факт переконав його у безумстві наміру Японії воювати зі Сполученими Штатами.
Але в 1930-х японських лідерів із закордонним досвідом залякали й пригнобили, а кількох навіть убили молоді шибайголови, яким бракувало іноземного досвіду, — приблизно так само, як сісе вбивали й залякували в 1850-х та 1860-х роках тодішніх японських лідерів. Звісно, ті сісе мали не більше знань про силу західних країн, аніж молоді японські офіцери в 1930-х роках. Різниця полягала в тому, що напади сісе на представників Заходу спровокували обстріли Кагосіми та протоки Сімоносекі потужними західними військовими кораблями, які переконливо продемонстрували навіть сісе, що їхня стратегія нереалістична. У 1930-х роках не було таких обстрілів, які повернули б обличчям до реальності молодих і запальних офіцерів, що не бували за кордоном.
Окрім того, історичний досвід покоління японських лідерів, яке зросло в Японії доби Мейдзі, фактично суперечив досвіду японських лідерів 1930-х. Перші свої роки змужніння прожили у слабкій Японії, над якою нависала загроза нападу з боку сильніших потенційних ворогів. Натомість для японських лідерів 1930-х війна означала запаморочливий успіх під час Російсько-японської війни, розгром російського тихоокеанського флоту в Порт-Артурі в результаті раптового нападу, який став взірцем для раптового нападу японців на американський ВМФ в Перл-Гарборі (фото 3.7), а також ефектне знищення російського Балтійського флоту японським ВМФ у битві в Цусімській протоці (фото 3.8). Обговорюючи в розділі 6 Німеччину, ми розглянемо ще один приклад різних поколінь в одній і тій самій країні, які мали радикально розбіжні політичні погляди внаслідок різного історичного досвіду.
Таким чином, частково — але не повністю — причиною того, що Японія розпочала Другу світову війну з такими мізерними шансами на успіх, стало те, що молодим армійським командувачам 1930-х років бракувало ґрунтовних знань та історичного досвіду, необхідного для чесної, реалістичної та ретельної самооцінки. В підсумку Японію спіткала катастрофа.
Японія доби Мейдзі демонструє дивовижні паралелі з більшістю із тих дванадцяти чинників, які ми визначили в розділі 1 як такі, що впливають на результати особистісної кризи. Щодо одного чинника (табл. 1.2, чинник 5) Японія є найяскравішою ілюстрацією з усіх семи країн; для другого чинника (чинник 7) вона забезпечує одну із двох яскравих ілюстрацій; сім інших чинників 1, 3, 4, 6, 9, 10 і 11) також важливі; а один чинник (2) зумовлював як позитивний, так і негативний вплив.
Більше ніж будь-яка інша країна, про яку йдеться в цій книзі, Японія Мейдзі ілюструє зміни шляхом запозичень західних зразків (чинник 5) після ретельного порівняння різних моделей з метою виявлення такої, яка найліпше пасувала б до японських обставин в тій чи іншій конкретній сфері. В результаті японська конституція та армія були засновані на німецьких зразках, її флот — на британському, перший проект цивільного кодексу — на французькому зразку, а реформа системи освіти була здійснена в 1879 році за американським зразком. Схоже, навіть американська Декларація незалежності послужила взірцем для урядової реформи, проект якої склали Ітагакі Тайсуке та Фукуока Котеї, розпочавши свою пропозицію із преамбули, в якій стверджується, що всі люди мають рівні права, і з цього твердження вони зробили надалі багато висновків. (Згадайте друге речення американської Декларації незалежності: «Ми вважаємо самоочевидною істиною те, що всі люди створені рівними....») Американська модель уряду, яку запропонували Ітагакі та Фукуока, прийнята не була, проте були ухвалені інші численні закордонні моделі.
Вище ми обговорювали роль реалістичної самооцінки (чинник 7) у Японії доби Мейдзі, з якою можна зрівняти лише роль реалістичної самооцінки в Фінляндії. В результаті обговорення виявилося, що успішна національна самооцінка потребує двох елементів. Одним із них є готовність визнати болісну істину: у випадку Японії такою істиною стало те, що ненависні варвари виявилися сильнішими за Японію, і що ця країна могла набратися сили лише завдяки навчанню у тих самих варварів. Другою передумовою є знання. Того, що лідери Мейдзі, а також сісе за десять років до Реставрації Мейдзі спромоглися зазирнути в очі неприємній правді у вигляді непереможної військової сили Заходу, виявилося недостатньо: вони потребували знань про ту силу з безпосереднього досвіду чи спостереження. Але молодим японським офіцерам 1930-х років бракувало знань з перших рук про військову силу Заходу. Реалістична самооцінка Мейдзі була пов'язана з іще одним із наших чинників, що визначають результат, тобто з широким японським консенсусом щодо наявності кризи, перед якою поставив Японію комодор Перрі (чинник 1).