Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Серед менш нагальних проблем уряду реформаторів була заміна традиційної японської системи правосуддя на правову систему західного типу. 1871 року були запроваджені суди та призначувані судді, а 1875 року створено Верховний суд. Реформи кримінального, комерційного та громадянського законодавства зазнали вестернізації шляхом експериментування з різними зарубіжними зразками. Спершу кримінальний кодекс було реформовано за французьким взірцем, потім відбувся перехід до німецької моделі; в комерційному праві спершу використовувалися французькі, британські та місцеві японські концепції, але зрештою було запроваджене комерційне законодавство, орієнтоване на німецьке. В кожному з цих випадків проблемою, що впливала на вибір, була необхідність знаходження рішень, сумісних із японськими традиціями, а також запровадження західних інституцій задля забезпечення міжнародного визнання, необхідного для перегляду кабальних договорів. Наприклад, для цього потрібно було скасувати традиційні японські тортури та широке використання смертної кари, що на Заході більше не вважалося доречним.

Модернізація японської інфраструктури розпочалася на початку доби Мейдзі. 1872 рік став роком заснування загальнонаціональної поштової системи, після чого в 1873 році було засновано національний банк. В Токіо запровадили газове вуличне освітлення. Уряд брав також участь в індустріалізації Японії, споруджуючи фабрики з виробництва цегли, цементу, скла, станків та шовку з використанням західних методів і механізмів. Після успішної війни з Китаєм урядові витрати в промисловості зосередилися на пов'язаних з обороною галузях, таких як вугільна та електрогенеруюча, а також на заводах з виробництва заліза, сталі та зброї, на суднобудуванні й залізницях.

У плані здобуття міжнародного визнання й авторитету реформа уряду була надзвичайно важливою та надзвичайно складною. Урядовий кабінет було запроваджено в 1885 році. Уже 1881 року почалася розробка конституції — частково у відповідь на тиск громадськості. Знадобилося вісім років, щоб написати конституцію західного типу, яка гармоніювала з японськими умовами. Вирішення цієї проблеми полягало у тому, щоб взяти за взірець конституцію не США, а Німеччини, бо німецький акцент на сильному імператорі відповідав японським особливостям. Японська конституція втілювала переконання японців у тому, що їхній імператор є посланником Божим через безперервну родову лінію попередніх імператорів, яка бере початок тисячі років тому. Під час церемонії, яка відбувалася в палаті аудієнцій імператорського палацу в день 2549-ї річниці заснування імперії (11 лютого), сам імператор, звернувшись до духів своїх предків, представив сувій нової конституції прем'єр-міністру як імператорський подарунок Японії. На церемонії були присутніми представники західного дипломатичного корпусу та іноземної громади, які побажали побувати на такій визначній події. Тепер Японія була цивілізованою країною, такою, як інші країни з конституційним способом урядування (і — прозорий натяк — такою, якій не можна було нав'язувати кабальних угод).

Подібно до решти сфер японського життя, японська культура також стала мозаїкою нових західних елементів та елементів традиційно японських. Західний стиль одягу та зачісок переважає в сучасній Японії і прижився вельми швидко, особливо серед японських чоловіків (фото 3.5, 3.6). Наприклад, на груповому фото п'яти членів місії Івакури, зробленому 1872 року, лише через чотири роки після Реставрації Мейдзі та 19 років після прибуття комодора Перрі, видно, що четверо членів місії вдягнені в західні костюми з краватками та циліндрами і мають зачіски в західному стилі й лише один (сам Івакура) вдягнений у японський одяг і має традиційну японську зачіску «вузликом» (фото 3.3). У царині мистецтва традиційна японська музика, живопис, гравюри на дереві, театр кабукі, а також театр ногаку вціліли й існували поряд із західними бальними танцями, військовими оркестрами, операми та оперними оркестрами, театрами, живописом і романами.

Будь-якій країні загрожує розпад, якщо її громадяни не почуваються згуртованими якоюсь загальнонаціональною об'єднувальною ідеологією. Кожна країна має власні ідеали й символічні фрази, покликані створювати об'єднавчу ідеологію. Наприклад, до американських ідеалів відносяться демократія, рівність, свобода, права та рівні можливості, закарбовані в таких символічних фразах, як «країна свободи», «країна рівних можливостей», «країна необмежених можливостей». У нових незалежних країнах на кшталт Індонезії (розділ 5) або в країнах, що зазнають швидкої трансформації, на кшталт Японії періоду Мейдзі, уряди свідомо формулюють та пропагують загальнонаціональну об'єднавчу ідеологію. Як же це робилося в Японії доби Мейдзі?

Потребу об'єднавчої ідеології Мейдзі було виражено у поширеному в 1891 році коментарі до імператорського рескрипту 1890 року про освіту: «Японія... — маленька країна. Оскільки нині є такі, що безкарно поглинають інші країни, ми мусимо вважати увесь світ нашим ворогом... тому кожен істинний японець мусить мати почуття громадського обов'язку, згідно з яким він поціновує власне життя легко, мов пил, заповзято розвивається й самовдосконалюється і завжди готовий принести себе в жертву заради країни... Метою цього рескрипту є посилення основ нації шляхом культивування таких чеснот, як синівська та братерська любов, вірність і щирість, а також підготовка до будь-яких надзвичайних ситуацій шляхом плекання духу колективного патріотизму... Якщо нам не вдасться об'єднати народ, то одних лише фортифікаційних споруд і військових кораблів буде замало. Якщо ж ми об'єднаємо його, то навіть мільйон найгрізніших ворогів не зможе нас зламати». Впродовж останніх двох десятиліть доби Мейдзі уряд, вирішивши прозаїчні, але нагальні проблеми податкової реформи та правових кодексів, отримав змогу приділити більше уваги саме завданню виховання у японців духу громадянського обов'язку. Цього було досягнуто частково через державну підтримку традиційної релігії, але ще більше — завдяки тій увазі, яку уряд приділяв освіті. Традиційна японська релігія послужила об'єднанню японців, проповідуючи погляди про божественне походження імператора, патріотизм, громадянський обов'язок, синівську шанобливість, повагу до богів та любов до країни. Тому уряд підтримував традиційний синтоїзм і конфуціанську філософію, фінансував основні національні сінтоїстські храми та призначав їхніх священиків. Цінності, пов'язані із вшануванням імператора як живого бога, пропагувалися в стандартних загальнонаціональних підручниках, обов'язкових для всіх рівнів японської системи освіти.