Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Підсумувавши основні компоненти вибіркових змін в Японії доби Мейдзі (окрім змін у політиці заморської експансії, про які йтиметься нижче), розгляньмо тепер самі зміни цього періоду загалом, щоб розвіяти деякі хибні уявлення, що можуть виникнути у читача.
Мета лідерів Мейдзі аж ніяк не полягала у вестернізації Японії в сенсі перетворення її на європейське суспільство далеко за межами Європи, на відміну від австралійських колоністів, чиєю метою дійсно було перетворення Австралії на Британію далеко за межами самої Британії (розділ 7). Натомість метою лідерів Мейдзі було запозичення багатьох західних рис, але з їх модифікацією під японські умови, водночас значною мірою зберігаючи традиційну Японію. Ці запозичені та модифіковані західні риси були прищеплені до японського осердя, вкоріненого в японську історію. Наприклад, країні не була потрібна Європа як зразок грамотності та урбанізації: Японія доби Токугава вже мала високий показник грамотності населення, а столиця бакуфу Едо (згодом перейменована на Токіо) іще за півтора століття до прибуття комодора Перрі була найбільшим містом у світі. Лідери Мейдзі не ставили за мету і сліпе копіювання якихось конкретних елементів західних інституцій: вони діяли на підставі надзвичайно чіткого загального розуміння західного суспільства, що було основою військових, освітніх та інших інституцій Заходу, запозичених Японією з істотними модифікаціями.
Японія доби Мейдзі мала змогу використовувати чимало зразків, зокрема західних: різноманітних британських, німецьких, французьких та американських із різних сфер суспільного життя. Існувало також багато місцевих зразків, якими варто було скористатися: Японія кінця доби Токугави складалася з 240 окремих князівств, що проводили різну податкову політику та відрізнялися в багатьох інституційних відношеннях. Окрім цих позитивних зразків, Японія Мейдзі використала з користю для себе й важливий негативний взірець: Китай, чия доля як країни, гнобленої Заходом, стала яскравим уособленням того майбутнього, якого Японія хотіла уникнути.
Реформи Мейдзі були спрямовані на дві різні «аудиторії»: внутрішню японську та закордонну західну. З одного боку, ці реформи були спрямовані на саму Японію — щоб зміцнити країну у військових та економічних сферах і надихнути японський народ об'єднавчою ідеологією. З іншого боку, реформи також були націлені на західні країни, щоб спонукати їх поважати Японію як рівного партнера, адже Японія запозичила західні інституції. Ці інституції стосувалися засад урядування, таких як конституція західного типу та правові кодекси, а також суто зовнішнього вигляду, наприклад, чоловічого вбрання та зачісок у західному стилі, святкування імператором у західному стилі свого шлюбу з однією, як на Заході, дружиною-імператрицею (попередні японські імператори відкрито мали багато наложниць).
Хоча лідери доби Мейдзі й були одностайними щодо своєї загальної мети — посилити Японію, щоб вона могла протистояти заходу, вони не починали своїх реформ зі всеосяжного плану. Натомість ці реформи задумувалися й здійснювалися частинами в кілька етапів: спершу створювалася загальнонаціональна армія, забезпечувалися безперервні податкові надходження, започатковувалася загальнонаціональна система освіти і скасовувався феодалізм; потому приймалися конституція, цивільні та кримінальні кодекси, а іще пізніше здійснювалася заморська військова експансія (про яку піде мова на наступних сторінках). Ці реформи не проводилися гладенько та одностайно: в Японії доби Мейдзі спалахували внутрішні конфлікти, зокрема згадане вище повстання самураїв та селянські бунти.
Останньою важливою темою вибіркових змін у Японії доби Мейдзі, яку ми ще не розглянули, є трансформація країни з об'єкта закордонної експансії та військової агресії на її суб'єкт. Ми вже знаємо, що Японія епохи клану Токугава самоізолювалася і не мала планів щодо заморських завоювань. А в 1853 році над нею нависла воєнна загроза з боку значно потужніших іноземних держав.
Однак на початку доби Мейдзі в 1868 році японські військові реформи та нарощування нею промислового потенціалу цю безпосередню загрозу усунули і натомість дали змогу перейти до покрокової експансії. Першим кроком стала офіційна анексія Японією в 1869 році північного острова Хоккайдо, спершу заселеного народом (айни) вельми відмінним від японців, але вже частково контрольованого японським урядом бакуфу. В 1874 році було відправлено каральну воєнну експедицію на острів Тайвань, аборигени якого вбили десятки рибалок з островів Рюкю. Однак Японія, завершивши цю каральну експедицію, вивела війська з Тайваню й утрималася від його анексії. В 1879 році були анексовані самі острови Рюкю (архіпелаг, розташований за кілька сотень миль на південь від Японії). З 1894 по 1895 рік Японія Мейдзі воювала й перемогла у своїй першій заморській війні з Китаєм і все ж таки анексувала Тайвань.
Війна Японії з царською Росією в 1904-1905 роках дала їй змогу вперше випробувати свої сили у протистоянні з західною країною; і японський військово-морський флот, і японська армія завдали росіянам поразки (фото 3.7, 3.8). Та війна стала віхою у світовій історії: в результаті повномасштабної війни азійська держава перемогла сильну європейську державу. Згідно з результуючою мирною угодою, Японія анексувала південну частину острова Сахалін і здобула контроль над Південно-Манчжурською залізницею. В 1905 році Японія встановила протекторат над Кореєю й анексувала її в 1910 році. У 1914 році Японія захопила сферу німецького впливу в Китаї, а також колонії Німеччини на островах Мікронезія в Тихому океані (фото 3.9). І насамкінець, 1915 року Японія висунула Китаю так звану Двадцять одну вимогу. Виконання цих вимог фактично перетворило б Китай на васальну країну, тож він погодився на деякі з них, але не на всі.
Японія подумувала напасти на Корею та Китай іще 1894 року, але відмовилася від цих планів, бо визнала себе недостатньо сильною й побоювалася давати привід європейським країнам для втручання. Лише одного разу Японія Мейдзі переоцінила власні сили — це сталося 1895 року наприкінці її війни з Китаєм. Тоді Японія домоглася від Китаю поступок, серед яких була й така: Китай віддавав Японії півострів Ляодунь, з якого можна було здійснювати контроль над морськими та сухопутними шляхами між Китаєм і Кореєю. Але Франція, Росія та Німеччина об'єдналися і змусили Японію відмовитися від цього півострова, який три роки потому Росія орендувала у Китаю. Ця принизлива невдача нагадала Японії про її слабкість у протистоянні сам-на-сам з європейськими державами. Тому 1902 року вона увійшла в альянс з Великою Британією, щоб гарантувати собі захист перед нападом на Росію в 1904 році. Та навіть за умови безпеки, гарантованої їй угодою з британцями, Японія не поспішала висувати свої вимоги Китаю, зробивши це лише тоді, коли європейські держави були втягнуті в Першу світову війну й не мали змоги погрожувати Японії застосуванням сили, як це вони зробили в 1895 році.