Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
На четвертому поверсі головного корпусу були розміщені дві великі. операційні. Професор щодня робив по кілька операцій, до того ж оперував тут не тільки він; інші хірурги, що, на відміну від Поля Дропа, не мали власних клінік, часто клали сюди своїх пацієнтів.
Персонал клініки був численний, добре вишколений, керувала ним мадемуазель Данієль, удостоєна найвищих відзнак, яка вже три роки обіймала, по суті, дві посади й працювала на диво енергійно; дбаючи про всіх пацієнтів, вона не лінувалася навідувати їх серед ночі, коли виникала така потреба. Вона була довірена особа професора і не зловживала цією честю. Під її орудою працювало близько сорока медсестер; серед них і черниць, що їх приставляли до хворих, коли вони цього бажали.
Клініка була дуже дорога, кожна операція коштувала не менше дванадцяти тисяч франків, включаючи перебування в ній до і після операції. Але, мабуть, такі ціни не здавалися надмірними, тому що в операційний сезон, бо ж існує й такий, як і театральний, було дуже важко влаштуватися у клініку доктора Поля Дропа, де місце завжди замовлялося заздалегідь.
Однак, незважаючи на це, з комерційного погляду цей заклад не дуже процвітав. Коли клініка коштувала дорого для пацієнтів, то не дешевше вона обходилася для тих, хто нею завідував.
Треба було безперервно вдосконалювати обладнання, персоналу доводилося платити дедалі більше, реклама коштувала шалені гроші, і якщо подеколи професора Поля Дропа бачили заклопотаним і стривоженим, то причиною і тривоги був не лише стан здоров'я пацієнтів, а й фінансовий стан клініки.
Організовуючи свою клініку, професор Дроп уклав угоду з одним підприємцем; за цією угодою той зобов'язався покрити видатки на її обладнання. Сам професор узяв на себе обов'язки, так би мовити, технічного директора. Але підприємець розорився: підряди на утримання клініки, які він уклав з багатьма підприємствами, довели його до банкрутства.
Справами клініки зайнялося акціонерне товариство, що його пощастило створити з великими труднощами і яке, ледь ставши на ноги, погрожувало розпастися; його акції, запропоновані маклерами на біржі, розходилися дуже і повільно. Протягом цього непевного періоду Поль Дроп був змушений мало-помалу перебирати на себе функції постачальника й одночасно займатися лікарською практикою. Йому доводилося робити численні борги, і він постійно сушив собі голову, як би позбутися цих клопотів і зайнятися лише своєю справою та пацієнтами. Думав він над цим давно, та нічого не міг придумати, і це його дуже гнітило.
День минув без особливих подій — у клініці все йшло, як завжди; потім, настала ніч, яка накинула завісу мороку, суму й таємничості на великий і парк з його старими деревами, з яких вже опало листя, на корпуси, де відпочивали хворі.
Мадемуазель Данієль пішла спати аж опівночі. З восьмої години вечора її роль медсестри скінчилася і вона взялася до обов'язків економки. Помінявши білий халат на чорний фартух, вона протягом чотирьох годин виводила цифри, перевіряла накладні, рахунки, записи, заповнювала книгу видатків і прибутків, потім, поморщившись, вирішила піднятися до своєї кімнати й поспати, звелівши перед тим старій Фелісіте, яка чергувала цієї ночі.
— Будіть мене лише тоді, коли це буде необхідно.
Тим часом у палаті номер 28 молоденька медсестра Жермен усе ще сиділа біля своєї підопічної. Лікування, що його призначив професор, дало лише незначний ефект, і старенька перуанка помалу опритомніла й від цього страждала ще дужче.
Вже кілька годин бідолашна задихалася й хрипіла, хоч і не дуже гучно, бо була надто ослаблена після операції, виснажена гарячкою і призначеною їй дієтою. Молода медсестра щиро співчувала страждальниці, якій не могло принести ніякого полегшення її величезне багатство, мільйони, що ними, як вважали, вона володіє.
Пані Конча Коралес тремтячими губами щось шепотіла незрозумілою для медсестри мовою, часом вставляючи французькі слова. Старенька безперервно благала:
— Пити, пити…
Потім, як і всі хворі після операції, вона просила, щоб їй дали заспокійливе. Здавалося, вона аж надто перебільшувала свої страждання, аби домогтися, щоб її бажання задовольнили. Та молоденька медсестра не наважувалася давати ліки, які вимагала хвора, вона знала, що діють вони сильно і застосовувати їх небезпечно.