Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Скільки?
— 39,2.
Хірург насупився.
— Їй нічого не давали? Нічого не робили? Нічого рідкого? Ніяких напоїв?
— Ні, пане професор, дотримувалися абсолютної дієти, хіба що трошки розбавленого водою шампанського.
Поль Дроп нічого не відказав і, обійшовши Данієль, ступив на сходи, що вели на четвертий поверх, де була розташована операційна.
Він не звернув уваги на стривожений вираз старшої медсестри, яка з раннього ранку покладала всю свою надію на професора і, здавалося, вбачала в тому, що він утратив інтерес до хворої, визнання його безсилля.
Хірург не вернувся назад, але спинився й, пригладжуючи рукою свою розкішну шевелюру, яка вже почала виблискувати сріблом, запитав:
— Данієль, хвора з двадцять восьмої палати — це та іноземка, пані Конча Коралес із Перу?
Данієль, що вже рушила вниз, ураз обернулася.
— Так, пане професор.
І побачивши, що професор вагається, заблагала:
— Запевняю вас, випадок дуже складний, і якби ви приділили їй зо дві хвилини, лише дві хвилини, але зараз…
Обличчя старшої медсестри проясніло; професор зважився, він спустився на площадку і швидким нервовим кроком попростував по коридору.
Данієль відчинила перед ним двері, хірург зайшов до палати, яка тонула в напівтемряві. Вона була вся пофарбована білою емаллю; посередині стояло маленьке мідне ліжко, де на білих простирадлах лежала жінка, тіло якої випиналося під покривалом. Жовта, наче віск, голова, занурена в подушку, здавалася важкою, як у мертвої, очі були напівзаплющені, а з розтуленого рота вихоплювався хрипкий подих. Біля ліжка сиділа молоденька медсестра з приємним чистим обличчям і раз у раз промокала тоненькою батистовою серветкою великі краплі поту, що виступали на скронях у хворої.
Жінка на ліжку, сиве волосся якої було заплетено, наче у дівчини-пансіо-нерки, здавалася непритомною.
Професор звернувся до медсестри:
— Дайте-но мені температурний листок.
Та поспішно підвелася й подала розліновану картку, на якій був викреслений олівцем графік температури хворої.
Мадемуазель Данієль теж зайшла послухати, що скаже професор; вона вдивлялась у його очі, намагаючись щось прочитати на професійно незворушному обличчі лікаря. Потім перевела погляд на нещасну, на її опухле лице, запалі очі, мокрі скроні, й мимоволі порівняла її, змучену стражданням стару жінку, з гарною, сповненою молодості і здоров'я медсестрою, що чергувала в цій палаті.
Професор запитав:
— Коли її оперували?
— Позавчора, пане професор, ви самі…
— Атож, — сказав професор. — Апендицит у неї був чи що?
— Ні, пане професор, фіброма; хай пан професор пригадає, цю пацієнтку було прооперовано у п'ятницю вранці, о восьмій годині, тоді саме линула злива.
Молода медсестра, подаючи ці подробиці, зовсім не дивувалася, що лікар нічогісінько не пам'ятає про операцію, яку сам зробив хворій. Вона чудово знала: кожнісінький день після обіду або й уранці професор Поль Дроп робив чотири-п'ять операцій.
Професор неуважно глянув на свою принадну співрозмовницю.
— Спасибі, мадемуазель Жермен, за вашу інформацію. — І додав: — Тепер я все пригадую.
Він глянув на хвору, підійшов до неї, доторкнувся білими випещеними пальцями до зап'ястя старенької жінки й сказав:
— Сувора дієта. Дайте їй трішки хініну, розведеного мінеральною водою. Температуру треба збити. — І окинувши обох медсестер важким і суворим поглядом, прорік: — Щодо цього я цілком покладаюся на вас.
З цієї миті його думки були зайняті зовсім іншим. Як він сказав кілька хвилин тому, поверхом вище його чекала хвора, яку він мав оперувати і яка вже хвилин сорок мала бути під хлороформом чи принаймні ось-ось мала його прийняти.
Професор швидко піднявся на горішній поверх, цього разу його ніхто не потурбував. Там уже були асистенти, інтерни; він зайшов у сусідню з операційною кімнату, а тим часом співробітники, довідавшись про його прихід, поспішили до пацієнтки, що лежала в палаті поруч, і почали усипляти її хлороформом.
Клініка професора Поля Дропа була, безперечно, однією з найкращих у Парижі. Розташована під самим Булонським лісом у сприятливому для здоров'я кварталі Нейї, вона мала, принаймні зовні, принадливий і затишний вигляд.
Вже два роки, як доктор Поль Дроп працював у цьому чудовому старовинному особняку, збудованому посеред великого парку. І зробивши рекламу своєму імені, а тим самим і клініці, якою завідував, він увійшов у вишукане світське товариство, зумів залучити клієнтуру, що добре платила й цінувала його.
Скоро йому довелося розширити свою клініку й він збудував два нові корпуси обабіч старого. Там розташувалися так звані допоміжні помешкання. В кожному корпусі було по десять просторих, добре провітрюваних палат з усіма зручностями, а також дбайливо підібране найдосконаліше асептичне і обладнання. Всюди, звичайно, була гаряча й холодна вода, центральне опалення, електричне освітлення.