Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Якусь мить Аглая, примружившись, розглядала Парчевського. Її погляд м'яко ковзнув по збудженому обличчю офіцера. Потім вона не витримала. Вона чмихнула і впала в крісло. Регіт давив її. Парчевський стояв перед нею і посміхаючися, і хмурячися. Аглая нарешті пересміялася. Вона звелася знову, запинаючи своє манто.

— Ви маєте прекрасний наочний приклад марксистського твердження про те, що чекає вождів, коли вони одриваються від своїх мас! — ще розсміялася вона. — І взагалі прекрасно: через революційний саботаж мас вождь реакції покинутий напризволяще і реакційний уряд гине! Раджу вам усе ж таки зайнятися марксистською самоосвітою! — Аглая звелася і одягла рукавичку. — В такому разі, поручик Парчевський, ім'ям ревкому ви обеззброєні. Ваш револьвер!

Парчевський знову вийняв револьвер і ґречно простяг його Аглаї.

— Будь ласка. Куля в дулі, запобіжник зведений, обережно! А палаш?

Аглая взяла браунінг і знову сіла. Вона хвилювалась.

— Чому ви не попередили нас, що ваші козаки почали розбігатися?

Парчевський криво всміхнувся і закусив губу.

— Пардон! Але не маючи честі бути в рядах вашої партії комуністів-більшовиків, не ощасливлений і змогою знати ваші таємні адреси, конспіративні квартири, підпільні явки і як там ще у вас це зветься, я…

— Ну, не сердьтеся, Вацек! — Аглая звелася і поклала йому руку на плече. — Ми винні самі. Ви ж прекрасний і чесний хлопчина! — Вона тепло змружила очі, але зняла руку Парчевського з талії і вислизнула вбік. — Офіцерів роззброїмо ми самі. Накажіть вашому нещасному фурманові негайно ж подавати нам коней. Ландо Таймо ще живе?

Якусь мить Парчевський милувався енергійною, гарною дівчиною.

— Воно стоїть запряжене ще звечора. Як паровоз на парах! — Парчевський повернувся до коридора й гукнув: — Юзеф! Подавай під ґанок! — Вигук покотився гучно порожніми коридорами і залящав десь за розчиненими дверима. — Юзеф так і залишився разом з кіньми та ландо. Каже, жінка в Вороиовицях вже спородила знову, а він з дому над три роки. Вирішив залишитися парубком тут. Куди ми поїдемо? Охоче прокатаюся. Дозвольте взяти цю портьєру, щоб загорнути вам плечі? Іде дощ. Погони зрізати?

— Ні, ні! — мерщій спинила його руку з ножиком Аглая Вікентіївна. — Що ви? Зовсім навпаки! — Вона знову кокетливо змружила очі. — «Зірочки срібні, золотий погон!.. Саме це й добре, що ви… фараон…» — Вона проспівала це й засміялася. — Шкода тільки, що ви не полковник! Ну, та вже… Офіцери в роті вас знають добре? — Вона знову відштовхнула руку Парчевського від своєї талії. — Прекрасно! Ми поїдемо зараз до них. От вам ваш браунінг, у мене є свій.