Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Але Конституційний Суд в обґрунтування своїх рішень, що були пов'язані із скасуванням або обмеженням пільг та гарантій економічного, соціального або культурного змісту, і в інших випадках беззастережно посилався на ст. 22 Конституції України.

Визнання неконституційними відповідних положень Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» створило складну ситуацію, оскільки підтвердило чинність законодавчих положень, які дають окремим категоріям громадян право на пільги. Але це підтвердження радикально нічого не змінило, бо суди загальної юрисдикції при розгляді справ за позовами, що ґрунтуються на зазначених законодавчих положеннях, не звільнені від обов’язку дотримуватись частини першої ст. 8 Конституції, що закріплює принцип верховенства права. Тому і надалі (після прийняття рішення Конституційного Суду, про яке йдеться) суди загальної юрисдикції повинні виносити рішення з урахуванням засади розумності. Посилання загальних судів в обґрунтування протилежних рішень на те, що вони приймають рішення лише стосовно конкретних осіб, а не мільйонів, не можуть визнаватись правильними, бо загальновідомою і такою, що не потребує доказування, є та обставина, що людей, які мають право на пільги, мільйони. Те, що частина із них звернулась до суду, а інша частина очікує свого часу, не є підставою для того, щоб заперечувати цю обставину чи наслідки задоволення позовів усіх таких людей.

Є і така думка, що суди загальної юрисдикції при прийнятті рішень не повинні думати про можливість виконання судових рішень. Ця думка в переважній своїй частині є хибною. Є дві різні категорії рішень. Одні із них — це рішення, стосовно яких перспектива їх виконання є невідомою, наприклад, — рішення про примушення боржника до виконання в натурі обов’язку передати на виконання договору товари, визначені родовими ознаками, чи виконати роботу, передбачену договором підряду. Рішення про такий спосіб захисту права можуть прийматись на вимогу позивачів, хоч їх виконання може виявитись неможливим. Інша категорія рішень — це рішення про стягнення коштів з бюджетів або державних цільових фондів, право на яке (стягнення) отримали мільйони громадян. Ці рішення у всій своїй масі завідомо є такими, що не можуть бути виконані, а виконання їх тільки стосовно частини позивачів, для яких коштів бюджетів чи державних цільових фондів вистачило, було б явно несправедливим і порушувало б принцип верховенства права.