Новітнє вчення про тлумачення правових актів

В умовах нормативного закріплення в позитивному праві принципу верховенства права, а також цілої низки інших засадничих положень, що охоплюються змістом цього принципу, розвивають його чи є співзвучні йому, акцент у розвитку правової системи України зміщується від проблеми повороту від позитивістської до природньо-правової доктрини до проблеми виявлення змісту, тлумачення і застосування принципу верховенства права та зазначених засадничих положень. При цьому слід враховувати, що і принцип верховенства права і ці засадничі положення до свого змісту включають не тільки елементи, що мають бути однозначно віднесені до нормативного регулятора, а й елементи, що мають бути віднесені до категорії декларації, заяви конституцієдавця про свої політичні, соціальні, економічні, культурні та інші наміри. Це передумовлює необхідність здійснення не тільки статичного, а й динамічного тлумачення принципу верховенства права та зазначених засадничих положень.

Виникає також питання про те, яке місце у системі вітчизняного права займає принцип верховенства права. Прагнення вивести принцип верховенства права за межі самої проблеми ієрархії джерел права, якими, зокрема керуються державні органи в своїй діяльності, в тому числі суди при здійсненні правосуддя, можна зрозуміти, якщо про верховенство права вести мову в межах філософської та соціологічної проблематики. Але ж для суддів, фахівців-юристів, що працюють у сфері правозастосування, необхідне чітке уявлення про місце принципу верховенства права в ієрархії джерел права, які вони застосовують при здійсненні правосуддя та при інших формах участі в правозастосуванні.

Положення, що формулюються в Конституції України, мають однакову юридичну силу. Колізії між цими положеннями, за їх наявності, мають вирішуватись з урахуванням загальновизнаного і такого, що випливає із логіки законодавства, правила про переважне застосування спеціальних правових норм перед загальними. Принципи чи основні засади (серед них — і принцип верховенства права) — це завжди загальні положення, що формулюють загальні правові норми. Тому ці норми при правозастосуванні не можуть конкурувати з конкретними нормами тієї ж юридичної сили (того ж рівня в ієрархії нормативно-правових актів). Але ж закріплений у частині першій ст. 8 Конституції принцип верховенства права має ту особливість, що він, залишаючись за формою і змістом принципом, сам визначає своє місце в системі права: вимагає підпорядкування йому не тільки інших конституційних принципів, а й інших принципів права і навіть конкретних правових норм, в тому числі і сформульованих в Конституції. Отже, принцип верховенства права має найвищу юридичну силу.