Новітнє вчення про тлумачення правових актів

При тлумаченні положень Конституції соціального, економічного і культурного змісту особливо важливим є врахування динаміки суспільних відносин. Мінімальні стандарти соціальних, економічних і культурних прав мають постійно підвищуватись. Відповідно змінюється і співвідношення в змісті таких положень елементів, що належать до нормативного регулятора, з одного боку, і елементів, що належать до декларації держави про її соціальні наміри, — з іншого. Це вимагає динамічного підходу до тлумачення положень Конституції соціального, економічного і культурного змісту, що потребують конкретизації.

Відповідно до ст. 48 Конституції «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». «Достатній життєвий рівень» — це в будь-якому випадку рівень, що є вищим прожиткового мінімуму. Більш конкретно «достатній» життєвий рівень не визначається. За таких умов положення ст. 48 Конституції має конкретизуватись шляхом застосування принципу верховенства права (таких його складових як засади справедливості та розумності). Засади справедливості та розумності передбачають необхідність врахування при тлумаченні і застосуванні ст. 48 Конституції такого чинника як наявність та обсяг наявних ресурсів, за рахунок яких буде забезпечуватись достатній життєвий рівень для кожного. Конституційний Суд при розгляді однієї із справ зробив посилання на ст. 48 Конституції[453], але до проблеми наявності ресурсів для забезпечення права, передбаченого цієї статтею, не звертався. Це видається неприйнятним, оскільки при здійсненні правосуддя Конституційний Суд не повинен був тлумачити ст. 48 Конституції виключно стосовно певних соціальних прошарків населення, оскільки у конституційному поданні йшлося лише про громадян, що входять до таких прошарків. Таке тлумачення порушувало б конституційний принцип рівності перед законом стосовно тих громадян, які не входять до цього прошарку, оскільки є очевидним, що застосування ст. 48 Конституції такою ж мірою до всіх громадян України є неможливим.

У ст. 50 («кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»), 49 (»кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування»), 47 («кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду»), 46 («громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом») Конституції також закріплюються положення, реалізація яких потребує матеріальних та фінансових ресурсів і які формулюють принципи. Тому ці положення також слід кваліфікувати як такі, в яких значною мірою формулюються декларації про соціальні наміри держави. Тому ці положення слід застосовувати в межах, в яких це є можливим у силу наявних ресурсів та з урахуванням засад добросовісності, справедливості та розумності, що входять до змісту принципу верховенства права.