Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— І ти побачив у кулі ту людину, якій мали передати ніж? — спитала Сюзанна. — Вбивцю?
— Так.
— А ще? Ще щось бачив? — докинув Джейк. Скидалося на те, що злочинна змова щодо вбивства Роландового батька не надто його цікавила.
— Так, — здивовано згадав Роланд. — Черевики. Вони з’явилися лише на якусь хвилину. Черевики, що пливли в повітрі. Спершу я подумав, що то осіннє листя. А коли роздивився, що то таке, то вже лежав у своєму ліжку, стискаючи в обіймах кулю… так само, як віз її з Меджису. Мій батько… як я вже казав, його подиву, коли він зазирнув у мішок, не було меж.
«Ти повідомив його, в кого отруєний ніж, — подумала Сюзанна. — У дворецького Дживса чи як його там. Але того, хто мав його використати, не виказав, правда, сонце? А чому? Бо хотів розібратися з цією маленькою справою самотужки?» — Але спитати не встигла, бо Едді випередив її зі своїм власним питанням.
— Черевики? Летіли в повітрі? Тобі це про щось говорить?
Роланд похитав головою.
— Розкажи нам, що ти ще бачив у кулі, — попросила Сюзанна.
У погляді, яким він на неї подивився, було стільки невимовного болю, що Сюзаннині підозри одразу ж, як незаперечний факт, утвердилися в її свідомості. Вона відвела погляд і стиснула руку Едді.
— Даруй, Сюзанно, але я не можу. Не зараз. Я розповів усе, що міг.
— Гаразд, — заспокоїв його Едді. — Роланде, все круто.
— Уто, — погодився Юк.
— А відьму ти там бачив? — спитав Джейк.
Дуже довго Роланд мовчав і, здавалося, не збирався відповідати. Але зрештою відповів.
— Так. Тоді я ще не здихався її остаточно. Вона переслідувала мене, як і сни про Сюзен. Переслідувала мене всю дорогу з Меджису.
— Що ти маєш на увазі? — тихо, з благоговійним трепетом у голосі спитав Джейк. — Роланде, ти про що?
— Не зараз. — Він підвівся. — Нам час іти. — Він кивнув на віддалену споруду, що наче пливла у повітрі. Сонце щойно позолотило її зубчасті стіни. — До того блискучого палацу неблизька дорога, але гадаю, якщо йтимемо швидкою ходою, то дістанемося до нього вже опівдні. Так буде найліпше. Небажано опинитися там після опівночі, краще цього уникнути.
— Ти вже зрозумів, що то таке? — спитала Сюзанна.
— Халепа, — повторив стрілець. — До того ж на нашому шляху.
Того ранку тонкохід стогнав так гучно, що навіть патрони у вухах не допомагали від нього захиститися. У найважчі хвилини Сюзанні здавалося, що її перенісся не витримає і просто розвалиться. Поглянувши на Джейка, вона помітила, що в хлопчика течуть сльози — він плакав не так, як плачуть люди, коли їм погано, а так, як вони плачуть, коли в них сильний нежить. Сюзанна ніяк не могла викинути з голови гравця на пилці, про якого розповідав малий. «Звучить по-гавайському, — крутилася в неї в голові думка, поки Едді, маневруючи довкола нерухомих автомобілів, похмуро штовхав поперед себе її новий візок. — Звучить по-гавайському, чи не так? По-гавайському, трясця його матері. Адже так, міс О-Яка-Чорна-Краля?»
Обабіч автостради розлігся тонкохід, відкидаючи примарні відблиски на дерева й зернові елеватори, що наче спостерігали за подорожніми — так голодні тварини в зоопарку дивляться на пухких апетитних дітлахів. Сюзанна впіймала себе на думці про тонкохід у Каньйоні Петлі, що зажерливими лапами тягнувся крізь дим до вояків Латіґо, затягуючи їх у трясовину (а дехто з них заходив у неї сам, з власної волі, негнучко крокуючи, як зомбі у фільмах жаху), а потім її знову опанувала думка про схибнутого з пилкою в Централ-парку. Звучить по-гавайському, чи не так? Рахуємо один тонкохід, і він звучить по-гавайському, правда?
І саме тоді, коли вже здавалося, що витримувати це понад силу, тонкохід почав поволі відступати від автостради 70 і його надокучливі трелі нарешті стали вщухати. Сюзанна навіть змогла витягти з вух патрони. Рукою, що ледь тремтіла, заховала їх до бічної кишені візка.
— Ох і тяжко, — глухим сльозливим голосом сказав Едді. Озирнувшись на нього, Сюзанна побачила, що щоки в нього мокрі, а очі — червоні. — Не звертай уваги, Сьюзі. Це мої носові пазухи. Той звук їх убиває.