Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Мене теж, — сказала Сюзен.
— Мої носові пазухи в порядку, але голова розколюється, — поскаржився Джейк. — Роланде, в тебе не завалялося аспірину?
Роланд зупинився, покопирсався в кошелі й знайшов слоїк з ліками.
— А Клая Рейнолдза тобі довелося ще раз побачити? — спитав Джейк, запивши пігулки водою з бурдюка, який ніс.
— Ні, але я знаю, що з ним сталося. Він зібрав собі банду головорізів (дехто з них були дезертирами з армії Фарсона) і заходився грабувати банки… ближче до нашої частини світу, проте на той час ті, хто грабував банки й диліжанси, вже не боялися стрільців.
— Бо стрільці воювали проти Фарсона, — здогадався Едді.
— Так. Проте одного разу Рейнолдз і його зарізяки на головній вулиці містечка Оуклі нарвалися на хороброго шерифа, котрий шістьох із них застрелив на місці. Решту повісили. Серед них і Рейнолдза. Це сталося менш ніж через рік, у час Широкої Землі. — Трохи помовчавши, він додав: — Серед тих, кого застрелили, була Корал Торін. Вона стала жінкою Рейнолдза, грабувала і вбивала нарівні з іншими членами банди.
Якийсь час ішли мовчки. Віддалік скімлив свою нескінченну пісню тонкохід. Зненацька Джейк зірвався з місця й побіг до припаркованого автопричепа. На вітровому склі до «двірника» з боку водія було причеплено якусь записку. Щоб дотягнутися до неї, хлопчикові довелося стати навшпиньки. Пробігши папірець очима, він спохмурнів.
— Що там написано? — поцікавився Едді.
Джейк передав йому записку. Переглянувши, Едді віддав її Сюзанні, а вона прочитала та тицьнула в свою чергу Роландові. Той спробував читати, але швидко похитав головою.
— Я можу розібрати лише кілька слів — стара жінка, темний чоловік. А що означає решта? Прочитайте.
Джейк забрав у нього папірець.
— Стара жінка зі снів живе у Небрасці. Її ім’я — Абаґейл. — Хлопчик зробив паузу. — А тут, унизу, написано: «Темний чоловік — на заході. Можливо, у Веґасі».
Збентежений, Джейк підвів на стрільця тривожний погляд. Аркуш паперу тріпотів у його руці. Але Роланд дивився на палац, що мерехтів на автостраді, — палац, не на заході, а на сході, до того ж світлий, а не темний.
— На заході, — мовив стрілець. — Темний чоловік, Темна Вежа, і завжди на заході.
— Небраска теж на заході, — нерішуче проказала Сюзанна. — Не знаю, що важливіше: це чи та Абаґейл, але…
— Гадаю, вона — частина іншої історії, — відповів Роланд.
— Але її історія близька до нашої, — вставив Едді. — Можливо, наші двері поряд. Настільки близько, що можна переплутати цукор із сіллю… або почати сперечатися.
— Твоя правда. Можливо, нам ще доведеться перетнутися зі «старою жінкою» і «темним чоловіком»… але сьогодні наш шлях веде на схід, — сказав Роланд. — Тож ходімо.
І вони знову покрокували автострадою вперед.
— А що сталося з Шимі? — через деякий час спитав Джейк.
Роланд розсміявся — частково здивувавшись питанню, частково від того, що спогад був приємний.
— Він рушив слідом за нами. То був нелегкий шлях. Гадаю, подекуди йому було збіса страшно, адже дика місцевість між Меджисом і Ґілеадом простягалася на сотні коліс. Народи, що її населяли, теж були дикі. Їх уже важко і назвати людьми. Але його вело ка, тож він прибув до Ґілеаду, коли настав час ярмарку Кінця Року. На тому бісовому мулі.
— На Капику, — підказав Джейк.
— Апику, — повторив Юк, ідучи за хлопчиком назирці.
— Коли ми з друзями подалися на пошуки Вежі, Шимі поїхав з нами. Був нам кимось на кшталт зброєносця, могли б сказати ви. Він… — Роланд затнувся, закусивши губу. І більше не хотів обговорювати цю тему.
— А що з Корделією? — спитала Сюзанна. — Зі схибнутою тіткою?
— Корделія померла ще до того, як догоріло багаття. Можливо, в неї стався серцевий чи мозковий напад, те, що Едді називає крововиливом.
— Можливо, від сорому, — сказала Сюзанна. — Або від жаху через те, що накоїла.
— Ймовірно, — погодився Роланд. — Отямитися, коли вже надто пізно щось змінити, — це страшно. Хто-хто, а я це дуже добре знаю.
— Там попереду щось є, — Джейк показав на довгу смугу шляху, вільну від автомобілів. — Бачите?
Роланд побачив, бо мав орлиний зір. А Сюзанна почала розрізняти маленькі чорні цятки на дорозі лише за чверть години ходи. І що то, здогадалася радше інтуїтивно, ніж побачила очима. А вже за десять хвилин сумніви полишили її остаточно.
То були черевики. Шість пар черевиків, охайно розставлених у ряд, що перетинав смугу траси 60, яка вела на схід.
Розділ II
ЧЕРЕВИКИ НА ДОРОЗІ