Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Якщо позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на положення Конституції, яке дійсно підлягає застосуванню, то суд загальної юрисдикції вправі безпосередньо застосувати Конституцію і не застосовувати закон чи інший акт, питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду (у відповідних випадках за відсутності сумнівів у конституційності або неконституційності). За наявності сумнівів щодо відповідності Конституції закону чи іншого нормативно-правового акту, що поширюється на спірні правовідносини, провадження у справі має бути зупинене, а суд має звернутись до Верховного Суду України з клопотанням про звернення до Конституційного Суду з поданням на предмет відповідності певного закону чи іншого нормативно-правового акту Конституції України. Але це твердження певною мірою є загальним.

Ст. 46 Конституції встановлює правовий припис, відповідно до якого пенсія не може бути нижчою, ніж встановлений законом прожитковий мінімум. Конституційне положення, що розглядається, має бути кваліфіковане як принцип, оскільки воно має соціально-економічний зміст і його реалізація залежить від стану економіки та фінансових можливостей держави. Неправильним було б як повне ігнорування значення положення частини третьої ст. 46 Конституції як реального нормативного регулятора, так і пряме і беззастережне застосування цього положення до спірних правовідносин. Але пряме застосування частини третьої ст. 46 Конституції на цей час не відповідає засаді розумності як складовій частині принципу верховенства права. Загальновідомою і такою, що не потребує доказування, є та обставина, що значна частина громадян України впродовж уже багатьох років отримує соціальні допомоги, які є основним джерелом існування відповідних осіб і розмір яких є нижчим, ніж прожитковий мінімум. За таких умов при вирішенні справи слід керуватися засадами розумності та правової визначеності як складовими частинами принципу верховенства права (частина перша ст. 8 Конституції України). Реалізація частини третьої ст. 46 Конституції і підвищення всіх видів соціальних виплат та допомоги до рівня встановленого законом прожиткового мінімуму призвели б до такого посилення інфляційних процесів, яке б створило невизначеність стосовно купівельної спроможності грошових сум, що виплачуються як соціальні виплати і допомоги, та обсягу відповідних прав усіх громадян, у тому числі і тих, що отримують такі виплати і допомоги. Тому питання про встановлення соціальних виплат і допомог у розмірі, не нижчому прожиткового мінімуму, відповідно до принципу верховенства права має вирішуватись при складанні Державного бюджету на відповідний рік з урахуванням наявних ресурсів та можливостей фондів соціального страхування, а не на підставі положення Конституції, що вміщує в собі не тільки нормативний регулятор, а й декларації.