Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Отже, положення частини другої ст. 124 Конституції в деяких випадках може не застосовуватись, оскільки воно у певній частині формулює лише декларацію, а не правову норму. Викладене погоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що право, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, які мовчазно допускаються[451].
Суто конкретним є положення громадянського і політичного змісту, що формулюється у частині третій ст. 57 Конституції («закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними»). При цьому слід звернути увагу на те, що на необхідність доведення законів та інших нормативно-правових актів до населення в порядку, встановленому законом, зазначається не тільки в частині третій ст. 57 Конституції, а і в частині другій цієї ж статті, тобто конституцієдавець послідовно настоює на тому, що закони та інші нормативно-правові акти мають доводитись до відома населення в порядку, встановленому саме законом. Але ж Конституція діє уже сімнадцятий рік, а закону про порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів немає. Тому положення частини третьої ст. 57 Конституції вступає в суперечність з принципом правової визначеності, що входить до змісту принципу верховенства права, а тому це конкретне конституційне положення у відповідній частині застосуванню не підлягає, а чинними слід визнати всі закони та інші нормативно-правові акти, що доведені до відома населення в порядку, встановленому Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»[452]. Поки вимоги ст. 57 Конституції виконати не вдається, розумно визнати, що вони у відповідній частині залишаються декларативними.
11. Положення частини другої ст. 38 Конституції («громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування») з урахуванням соціального контексту також повинне бути визнане принципом, що вміщує в собі не тільки правову норму, а й декларацію. Хоч у ньому йдеться про право, що має громадянський і політичний зміст, можливості його реалізації є обмеженими. Як відомо, Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців поширюється тільки на відносини щодо заміщення посад державних службовців третьої-сьомої категорій. Отже, за межами конкурсного відбору здійснюється призначення на численні посади державних службовців першої та другої категорій (ці посади розподіляються за принципом політичної здобичі), переведення на більш високі та більш високооплачувані посади. Крім того, низка винятків із загального правила про прийняття на державну службу за результатами конкурсу встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання застосування ст. 4, 14, 27 Закону «Про державну службу». Згадане вище Положення можна охарактеризувати як рудимент радянського авторитаризму: керівник державного органу сам вирішує питання про проведення конкурсу, сам формує конкурсну комісію, сам приймає рішення про призначення на посаду за результатами конкурсу. Оскільки все це суперечить ст. 38 Конституції і ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, є певна перспектива визнання відповідних призначень на посади державних службовців незаконними, а адміністративних актів про призначення — нечинними. Але ж було б нереальним ставити задачу послідовної реалізації положення ст. 38 Конституції, бо в ньому вміщується не тільки правова норма, а й декларація.
12. Практика мотивування судових рішень потребує значного і рішучого вдосконалення. Значна частина судових рішень мотивується без врахування доводів сторін. Це перетворює письмовий (і усний теж) діалог між сторонами, з одного боку, та судом, — з іншого, у спілкування, сутність якого виражається прислів’ям «на городі — бузина, а в Києві — дядько». Якщо сторона мотивує свої доводи наявністю бузини на городі, то ці доводи у разі їх відхилення суд має спростувати зазначенням у мотивувальній частині судового рішення на відсутність бузини та докази, які підтверджують її відсутність, а не зазначати на противагу доводам сторони про наявність на городі бузини на наявність дядька у Києві.
451
Див. напр., Сальвиа М. д. Прецеденты Европейского суда по правам человека. с. 286.
452
Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України від 10.06.97 № 503/97// ОВУ. — 1997. — число 24. — С. 11.