Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Та коли нарешті дві лави зустрілися, він перестав розуміти, що там було. Усе змішалося, стояв страшенний гуркіт. Досить скоро з його рук вибили меча, а поводи заплуталися у вузол і стали непотрібними. Шаста відчув, що зісковзує з коня, і тут ще побачив спрямований на нього спис. Аби уникнути удару, Шаста нахилився та скотився з коня, боляче забившись пальцями об чийсь обладунок, а потім…

Але описувати битву очима Шасти — марна справа, адже він майже нічого не розумів: ані що відбувається на самому полі битви в цілому, ані що він сам робить у ній зокрема. Найкращим способом повідати про те, що відбувалося там, буде перенестися неподалік, за годину пішого ходу від бойовища, туди, де під розлогим деревом сидів пустельник, пильно вдивляючись у дзеркало ставка. Поряд із ним, до речі, стояли Аравіс і коні, Ігого та Гвін.

Пустельник заглядав у цей став, коли хотів дізнатися, що робиться на світі білому за межами зелених стін його пустельної оселі. Там, як у дзеркалі, у певні години він міг бачити, що відбувається на вулицях та площах міст південніше за Ташбаан, або які кораблі входять до порту Червоної Гавані на далеких Семи островах, або які розбійники чи які дикі звірі нишпорять у великих Західних лісах між Ліхтарною пусткою і Тельмаром. І цього дня від ставу він навряд чи відходив, навіть щоб поїсти або попити, бо знав, що в Древляндії відбуваються надзвичайно важливі події. Аравіс та коні також дивилися у дзеркало ставу. Вони розуміли, що цей ставок чарівний: замість того, щоб відбивати дерева й хмарки, він показував у своїх глибинах дивні рухливі картинки. Та вони нічого не бачили чітко. А пустельник бачив і час від часу розповідав їм, що саме бачить. Незадовго до того, як Шаста подався на свою першу битву, відлюдник ось як розпочав свою оповідку:

— Я бачу одного… двох… трьох орлів, що кружляють над перевалом неподалік від гори Буйна Голова. Найбільший із них — найстаріший з усіх тутешніх орлів. І цей орел кружлятиме й кружлятиме, аж поки не закінчиться битва. Я бачу, як він літає й літає, споглядаючи то на Анвард, то на схід, за Буйну Голову. О-о-о, тепер я бачу, чим Рабадаш та його воїни займалися весь день. Вони зрубали та очистили від кори й суччя величезне дерево і тепер виходять з лісу, несучи його як таран. Учорашній невдалий нічний приступ чогось їх таки навчив. Він показав би себе мудрішою людиною, якби наказав своїм людям змайструвати драбини, та це забирає багато часу, а він нетерплячий. Дурень! Він мав би повернутися до Ташбаана, лишень його перша атака провалилася, адже він міг розраховувати тільки на раптовість. Тепер вони націлюють таран. Люди короля Луна обсипають їх стрілами з мурів. П’ятеро остраханців загинули та загине ще небагато. Вони затуляють голови щитами. А тепер Рабадаш віддає накази. Разом із ним його найдовіреніші васали, жорстокі таркаани зі східних провінцій. Бачу їхні обличчя: Коррадин із Тормунтського замку, Азрух, Чламаш, Ільгамут Заяча Губа і високий таркаан із червоною бородою…