Новітнє вчення про тлумачення правових актів

«Судини», які С. В. Шевчук характеризує як пусті, є переповненими. А те, чим вони наповнені, пізнається шляхом врахування світового правового досвіду правотворчості і правозастосування, досвіду наукових досліджень, а також соціального контексту. Тож суди при здійсненні правосуддя повинні задумуватись не над тим, чим заповнити «пусті судини», а над тим, як зрозуміти те, що в цих судинах міститься».

Конституцієдавець, законодавець, інші правотворчі органи не залишили для судів будь-якої пустоти у «судині», що називається правом. Навіть у випадках, коли судова практика визнається обов’язковою, вона не є джерелом права, хоч би її законодавець і називав такою. Вона є лише певним розумінням правових норм, встановлених Конституцією, законами, іншими нормативно-правовими актами. А цьому розумінню у відповідних випадках надається обов’язкового значення.

Оскільки у положеннях Конституції вміщуються не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця, виникає потреба у виокремленні положень, що встановлюють правові норми, від положень, що вміщують у своєму змісті правові норми і декларації. Останні зазвичай позначаються як принципи.

6. У Конституції слово «принцип» у розумінні положення найвищого рівня узагальнення вживається тільки у ст. 8 (стосовно верховенства права) і ст. 18 (тут йдеться про загальновизнані принципи міжнародного права). Термін «засади» вживається частіше. При цьому в нього вкладається різний зміст: 1) засади як принципи права (основні засади судочинства — ст. 129 Конституції; здійснення влади на засадах її поділу на три гілки — ст. 6 Конституції); 2) засади як конкретно визначені підстави, наприклад, договірні (ст. 142, 143 Конституції); 3) засади як конкретні правила («правопорядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» — ст. 19 Конституції); 4) як засади життя та діяльності суспільства та держави, її органів (суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності — ст. 15 Конституції; Верховна Рада визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики — ст. 85 Конституції); 5) засади як найбільш важливі правові норми, що регулюють відповідні відносини (засади регулювання демографічних та міграційних процесів— п. 10 частини першої ст. 92 Конституції; засади цивільно-правової відповідальності — п. 22 частини першої ст. 92 Конституції).

Конституційний Суд в одному із своїх рішень звернув увагу на «один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права», відповідно до якого «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі»[446]. Суддя Конституційного Суду О. М. Мироненко в окремій думці стосовно рішення Конституційного Сулу від 13 травня 1997 р. у справі щодо несумісності депутатського мандату[447] назвав принципом Основного Закону відповідальність перед Богом, власного совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, хоч ці положення закріплені в преамбулі Конституції України, не мають регулятивного значення, а є деклараціями, що є такими ж далекими від життя, як небо від землі.