Про любов. Школа пані Фреймут
- Автор: Фреймут Ольга
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: SNOWDROP
- ISBN: 978-966-97793-2-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Про любов. Школа пані Фреймут». Краткое содержание книги:
Чи змінилася любов за багато століть? Наразі ми травмовані ритмом життя: а як же встигнути ще й кохати? По-справжньому, як у старовинних романах…
Але й на романи немає часу — коли читати?
Тому у коротеньких есеях та новелах класиків досліджуємо тему любові. А щодо сучасної… У цій книзі Оля Фреймут дебютує як авторка есеїв і дарує своїм читачам щасливу нагоду пережити справжню любов разом з нею. Ця чиста, біла книга переплетена любов’ю, — також і до вас…
На одній із вирізок, які тримала Алекс, було його фото. Вона зацікавлено його розглядала — довгобородий джентльмен, схожий на вченого.
Кого ж їй нагадувало це обличчя? Раптом, шокована, вона зрозуміла, що це був Джеральд. Очі й брови були неймовірно схожі. Мабуть, саме тому він чисто голився. Її очі звернулися до абзацу біля фото. Конкретні дати знайшли в кишеньковому записнику звинуваченого і, як стверджують, це були дати розправ над жертвами. Одна жінка, що проходила у справі як свідок, з певністю опізнала арештованого по родимці на лівому зап’ясті, просто над долонею.
Алекс впустила газету з безвольних рук і похитнулася на місці. На лівому зап’ясті, над долонею, у Джеральда був маленький шрам.
Кімната закружляла довкола неї. Пізніше її здивувало, що вона навіть на мить не засумнівалася в усьому. Джеральд Мартін був Шарлем Леметром! Вона знала це і без вагань це прийняла. Незв’язні уривки крутилися в її голові, наче фрагменти мозаїки, прилаштовуючись на свої місця.
Гроші, заплачені за будинок, — її гроші, тільки її гроші; облігації на пред’явника, які вона довірила йому на зберігання. Навіть її сон явив своє справжнє значення. Глибоко всередині, її підсвідомість завжди остерігалася Джеральда Мартіна й прагнула втекти від нього. І власне на Діка Віндіфорда сподівалася ця частина її «я». Це також допомогло прийняти правду так легко, без сумнівів чи вагань. Отже, вона стане черговою жертвою Леметра. Можливо, дуже скоро.
Зойк злетів із її губ, коли вона згадала дещо. Середа, 9 вечора. Підвал, у якому так легко підняти плитку. Одного разу він уже ховав був свою жертву в підвалі. Її смерть була запланована на середу. Але записати це наперед, звичним методичним способом — божевілля! Ні, все логічно. Джеральд завжди писав нагадування, а вбивство ж було для нього просто ще однією справою.
Але що врятувало її? Що взагалі могло її врятувати? Він відмовився від задуманого в останню мить? Ні… Відповідь прийшла до неї миттєво. Старий Джордж.
Вона зрозуміла тепер неконтрольовану лють свого чоловіка. Без сумніву, він усе підготував, розповідаючи всім, кого зустрічав, що вони завтра їдуть до Лондона. Тоді Джордж несподівано прийшов на роботу, згадав Лондон, і вона заперечила історію. Надто ризиковано було розправитися з нею того вечора, адже Джордж може пригадати ту розмову. То ось як їй вдалося тоді порятуватись. А якби вона не згадала в розмові таку дурницю… Алекс здригнулася.
Аж тут вона завмерла, наче скам’яніла. Вона почула скрип хвіртки. Її чоловік повернувся.
На мить Алекс стояла заціпеніла, а тоді прокралася навшпиньки до вікна, виглядаючи з-за прихистку штор.
Так, це був її чоловік. Він посміхався і наспівував якусь мелодію. В руці він тримав річ, вигляд якої мало не зупинив серце переляканої жінки. Це була новісінька лопата.
Розуміння прийшло до Алекс інстинктивно. Це трапиться сьогодні…
Але досі існував шанс. Джеральд, продовжуючи наспівувати, обійшов будинок.
Не вагаючись жодної миті, вона збігла сходами і кинулася геть із вілли. Але щойно вона вийшла з дверей, чоловік з’явився з іншого боку будинку.
— Привіт, — сказав він. — Куди так поспішаєш?
Алекс відчайдушно намагалася видаватися спокійною, як завжди. Її шанс поки що розвіявся, та якщо вона буде обережною і не викличе підозри, то з’явиться інший. Можливо, таки вже…
— Я збиралася прогулятися стежкою, — мовила вона голосом, слабким і не надто переконливим навіть для власних вух.
— Добре, — сказав Джеральд. — Я піду з тобою.
— Ні, будь ласка, Джеральде. Я… знервована і мене болить голова. Я б краще пройшлася наодинці.
Він уважно подивився на неї. Їй здалося, що в його очах промайнула підозра.
— Що з тобою, Алекс? Ти бліда і тремтиш.
— Нічого, — вона змусила себе бути рішучою і посміхатися. — Мені просто болить голова, от і все. Прогулянка піде мені на користь.
— Ну, це зле, що ти не хочеш, аби я йшов з тобою, — заявив Джеральд з легким сміхом. — Та я так чи інак піду.
Вона не наважилась більше суперечити. Як він запідозрить, що їй відомо…
Зусиллям волі їй удалося повернути собі майже звичну поведінку. Все ж у неї було неприємне відчуття, наче він час від часу скоса на неї поглядає, наче не до кінця певний. Вона здогадувалась, що його підозри не зовсім розвіялися.