Про любов. Школа пані Фреймут

— Якби я тільки переконалася, — повторювала вона собі. — Якби я тільки могла переконатися.

Даремно вона казала собі, що будь-який компромат було б знищено давним-давно. Проти цього вона мала аргумент: чоловіки інколи зберігають найбільш небезпечні докази через свою надмірну сентиментальність.

Врешті Алекс не витримала. Її щоки пашіли від сорому за її дії, та вона, тамуючи подих, перебирала пачки листів і документів, вивертала шухляди, навіть зазирала в кишені чоловікового одягу. Лише до двох шухляд їй не вдалося добутися — до нижньої шухляди комода і до маленької шухлядки з правого боку письмового столу — вони стояли замкнені. Але до того часу Алекс уже цілковито втратила сором. Вона була певна, що в одній із цих шухляд знайде докази існування тієї уявної жінки з минулого, про яку вона не могла перестати думати.

Вона згадала, що Джеральд недбало залишив ключі в серванті внизу. Вона пішла по них, а тоді спробувала всі, один по одному. Третій ключ підійшов до шухляди письмового столу. Алекс гарячково відімкнула її. Там була чекова книжка, гаманець, добряче напханий купюрами, а на дні шухляди — пачка листів, перев’язаних стрічкою.

Ледве зводячи подих, Алекс розв’язала стрічку. По її обличчю розлився яскравий рум’янець, вона сховала листи назад до шухляди, закрила і замкнула її. То були її власні листи, написані Джеральдові Мартіну до весілля.

Вона перейшла до комода, радше прагнучи знати, що вона зробила все, ніж очікуючи знайти те, що шукала.

Як на зло, жоден із ключів з Джеральдової в’язки не підходив до тієї шухляди. Не здаючись так легко, Алекс перебіглася по інших кімнатах і принесла з собою цілу колекцію ключів. На щастя, ключ від шафи в гостьовій кімнаті підійшов і до комода. Вона відімкнула шухляду і широко її відкрила. Але там не було нічого, крім купки газетних вирізок, уже брудних і вицвілих з часом.

Алекс полегшено видихнула. Однак вона все ж проглянула вирізки, зацікавлена тим, що могло бути настільки важливим для Джеральда, аж він зберігав запилюжений жмут паперу. Майже всі вони були з американських газет приблизно семирічної давності. У них ішлося про справу сумнозвісного шахрая і багатоженця, Шарля Леметра. Леметра підозрювали в розправах над жінками. Під підлогою одного з будинків, який він винаймав, знайшли скелет, а про більшість жінок, з якими він «одружився» більше ніколи не чули.

Він захищався перед звинуваченням із неперевершеною майстерністю. Його підтримував один з найкращих адвокатів Америки. Шотландський вирок «Не доведено» міг би найкраще описати справу. Та позаяк таке формулювання неможливо використати де-інде, крім Шотландії, його визнали «не винним» в убивстві, але засудили до тривалого позбавлення волі за іншими звинуваченнями, висунутими проти нього.

Алекс пригадала хвилювання, спричинене справою Леметра, як також сенсацію, якою стала його втеча три роки потому. Його так і не спіймали. Особистість цього чоловіка і його надзвичайний вплив на жінок ще довго обговорювали всі англійські газети, не забуваючи про його збудливість в суді, його пристрасні протести і його раптові млості, які пояснювали слабким серцем. Хоча невігласи вважали це просто черговим виявом його акторських здібностей.