Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— Боюся, що в мене нічого не вийде… Я ще ні разу не обертався в коня.
— Гадаю, це не так складно. Я тобі допоможу.
— І що з того? — Юро зупинився й сумно подивися на Крабата. — Ми обернемо мене в коня, і ти продаси за п'ятдесят гульденів. Але ж на цьому ярмарок не скінчиться. Для тебе, Крабате, скінчиться, а для мене — ні! Як я вилізу з конячої шкури без твоєї допомоги? Я певен, що Майстер це навмисне затіяв, аби позбутися мене.
— Що ти мелеш?
— Я правду кажу. Сам я не впораюся. Занадто дурний для цього.
Він стояв понурий, і мав дуже-дуже нещасний вигляд.
— А що коли помінятися ролями? — запропонував Крабат. — Для Майстра головне — гроші. А хто кого продасть, йому байдуже.
Юро зрадів.
— Який же ти добрий до мене, брате!
— Пусте! Пообіцяй тільки, що не розкажеш про це нікому. А решту, гадаю, ми зробимо завиграшки.
Вони пішли далі, посвистуючи, аж поки не побачили дахи будинків Вітіхенау. Тоді звернули зі шляху й заховалися за клунею в полі.
— Місце безпечне, — сказав Крабат. — Тут нас не побачать, коли я обертатимуся в коня. Запам'ятай: дешевше, ніж за п'ятдесят гульденів, не продавай. Коли віддаватимеш мене покупцеві в руки, не забудь зняти вуздечку, бо зостануся конем до кінця своїх літ, а цього мені ніяк не хочеться!
— Не бійся, не забуду. Я хоч і дурний, та не настільки.
— Ну, гаразд. Тільки пам'ятай!
Крабат пробурмотів закляття й обернувся у вороного коня з дорогими сідлом і збруєю.
— Чорт забирай! Ну й кінь! Як для парадів!
Торгівці кіньми просто роти пороззявляли, побачивши породистого жеребця на ярмарку, і тиснулися до його господаря.
— Скільки просиш?
— П'ятдесят гульденів!
Для годиться трохи поторгувалися. Торгівець із Баутцена вже ладен був заплатити стільки, а Юро намірився вдарити по руках. Аж раптом у торг втрутився якийсь чужий пан. Він був у костюмі вершника зі срібною стрічкою, на голові — польська шапочка. Може, відставний полковник або якась інша персона.
— Ти, любий, здорово продешевив, — зауважив він скрипучим голосом. — Твій жеребець коштує значно більше, ніж п'ятдесят гульденів. Я даю сто!
Баутценський торгівець закипів від злості.
— Яке неподобство! — закричав він. — Як сміє цей божевільний чужинець ставати мені поперек дороги! А ще благородно одягнений, хто його тут знає?
Лише один Крабат знав його тут. Він одразу пізнав пана по пов'язці на лівому оці та скрипучому голосу. Вороний схарапудився, роздував ніздрі, гарцював. Як попередити Юра про небезпеку? Але Юро не помічав Крабатових тривожних жестів. Очевидно, він думав тільки про сто гульденів.
— Ну, чого вагаєшся? — наполягав чужинець. Він дістав гаманця й кинув хазяїнові.
Юро низько вклонився.
— Дуже дякую, пане!
Чужинець ураз вирвав у спантеличеного Юра повід, скочив у сідло й притис коня острогами так, що Крабат заіржав і звівся дибки.
— Хвилиночку, пане, не їдьте! — вигукнув Юро. — Вуздечка! Залиште мені вуздечку!
— А дзуськи! — І зареготав.
Лише тепер Юро впізнав «чужинця».
Майстер угрів Крабата нагаєм і крикнув:
— Вперед!
Навіть не глянувши на Юра, він вихором понісся через ярмарковий майдан.
Бідолашний Крабат! Майстер гнав його навмання, не вибираючи дороги, полями й пагорками, крізь болота й хащі, через загорожі й канави.
— Спершу подумаєш, перш ніж мені перечити!
Коли Крабат збавляв біг, мірошник сильно смикав за поводи, шмагав його нагаєм, штрикав острогами в боки, ніби розпеченими голками.
Крабат пробував скинути вершника, шарпався, хвицяв, здиблювався.
— Ставай гопки, скільки хочеш! — кричав Майстер. — А з сідла ти мене не скинеш!
Нагайка й остроги таки доконали Крабата. Він зробив останню спробу позбутися вершника, — марно. Крабат програв бій і змирився. З гриви градом котився піт, а з морди піна. Він весь парував, прискав, дрижав. Боки кровоточили, голова пашіла жаром.
— Ну, як? Ще?
Майстер погнав його чвалом. Ліворуч! Праворуч! Клуса! Знову чвалом! Потім трохи кроком — і зупинив!
— Ти ще дуже легко відбувся! — Мірошник сплигнув із коня, зняв вуздечку. — Можеш знову стати людиною!
Крабат обернувся на себе. Рани, синці, близни, рубці — всі на ньому лишилися.
— Це тобі кара за непослух! Якщо я тобі щось доручаю, виконуй! Це наказ! Запам'ятай: наступного разу тобі доведеться випити гірку чашу до дна! І наостанок, — він трохи притишив голос, — тобі ніхто не заважає бути безпощадним до Юра. На!