Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
Мірошник списав уже цілий аркуш, не випустив анінайменшої дрібнички з майбутнього меню для своїх наймитів.
— А зараз підпиши! — наказав Капелюш, коли скупердяга підвів голову. — І присягнися, що виконуватимеш усе, що написав.
Мірошник розумів, що вибору в нього немає. Підписав і присягнувся.
Тільки після цього Капелюш, знову хряпнувши долонею по столу, зняв чари, і млин знову почав молоти. А списаного й підписаного аркуша він передав одному з наймитів, щоби той пильнував як ока в лобі. Потім звернувся з промовою до мірошника, яку той дуже добре чув, незважаючи на шум:
— Я сподіваюся, що ти зрозумів мене правильно. Ти присягнув. А присяга є присяга. Якщо ти хоч раз коли-небудь її зламаєш, то… — Капелюш грюкнув долонею по столу, і млин став. Мірошника знову пройняв страх. — … у тебе, вже безробітного, настане безперервне свято. І ніхто на світі ні за яку ціну не запустить твій млин. Затям собі це назавжди! — Після цих його слів млин запрацював, а Капелюш помандрував собі далі.
Подейкують, що нині мірошниченкам у Шляйфе живеться добре. Вони одержують усе, що їм було обіцяно, в них більше не пухнуть ноги, вони спокійно засинають, і їх не терзає голод.
Мірошниченки були в захопленні від Андрушевої оповіді.
— Ще! Ще! — загукали вони. — Розкажи ще щось про Капелюша! — Прополощи горло вином і далі розповідай!
Андруш підсунув до себе повний дзбан вина і далі заходився розповідати про Капелюша. Про те, як той провчив млинарів у Баутцені й Зорау, Румбурзі й Шлюкенау. На радість і на користь тамтешнім мірошниченкам.
Крабат мимоволі подумав про Майстра. Йому сподобалася подорож із ним до Дрездена і прийняття у курфюрста. І він спитав себе: «А якби Капелюш завітав до них і йому довелося би помірятися силами з Майстром? Хто переміг би?»
Як коня продавали
Після Великодня мірошниченки почали лагодити у млині й поза ним усе, що зроблене з дерева. За бригадира Майстер призначив Сташка, який розумівся на цій справі найкраще. Його підручними — Кіто з Крабатом. Хлопці передусім обстежили млинову залу й закінчили дахом. Десь підпора нахилились і могла невдовзі упасти, тут сходова дошка розхиталась, а там шашіль бруса геть поточив — пальцем ткнеш, дірку зробиш. В одному місці латали, в іншому заміняли, а десь підправляли. Коло ставка полагодили огорожу, свіжими дошками обшили греблю. А ще ж треба було змайструвати млинове колесо…
Як і належало справжнім мірошниченкам, Сташко і його підручні майже все робили лише тесаками. За пилку бралися в разі крайньої потреби, та й то неохоче.
Крабат із головою поринув у роботу. Радів, що ніколи думати про «інші речі» — про канторку. І все-таки вона досить часто з'являлася в його думках. Він навіть побоювався, щоб їх хтось не прочитав.
Лишко щось таки запідозрив і запитав, що з ним коїться.
— Зі мною? — здивувався Крабат. — Ти про що?
— Ти останнім часом зовсім не чуєш, коли до тебе звертаються. Я знав одного хлопця, який сохнув за дівчиною. Ти схожий на нього.
— А я також знав одного, — сказав Крабат спокійно й невимушено, як тільки міг. — Той хвалився, що чує, як трава росте. А це в його черепку солома потріскувала.
У Чорній школі Крабат старався, як тільки міг, і незабаром обігнав майже всіх хлопців. Тільки Ганцо й Мертен трохи його випереджали, а надто Мертен — він швидко схоплював усе до дрібниць із чаклунської науки.
Майстер одразу помітив Крабатові старання, часто його хвалив і радив не розслаблятися.
— Бачу, ти в чаклунстві дечого досяг, — сказав він якось після занять увечері в п'ятницю наприкінці травня. — У тебе рідкісний дар до цієї науки. Тепер ти розумієш, чому я саме тебе взяв до курфюрста?
Крабат був гордий, що Майстер задоволений ним. Тільки жаль, що рідко трапляється йому нагода випробувати знання.
Майстер наче читав його думки.
— Цьому ми можемо зарадити, — сказав він. — Завтра ви з Юром підете до Вітіхенау на ярмарок, і ти продаси його як вороного коня за п'ятдесят гульденів. Тільки стережися, щоб цей бовдур не наробив тобі лиха!
Наступного дня вранці Крабат із Юром подалися до Вітіхенау. Крабат пригадав, як торік продавали рудого бика гендляреві з Каменця, й засміявся. Ох і весело було! Не менше втіхи їм буде й сьогодні. Але здивувався, помітивши, що Юро чимось стривожений, хмуриться.
— Що з тобою?
— А що!
— Вигляд у тебе, наче йдеш на шибеницю.