Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
Діставшись Коламбуса й проїжджаючи через головні ворота, я майже відчувала, як серце вистрибує мені з грудей. Нарешті я тут. Потрапила в останню мить. Мені було двадцять вісім років. До віку, коли мене б уже не взяли, лишалося кілька місяців. Я глибоко вдихнула й заходилася шукати дороговкази до гуртожитку. Я поставила свою обклеєну стикерами з зображенням техаського лонгорну жовтогарячу «Гонду-Елемент» на паркувальному майданчику біля нової кімнати. Гуртожитки на цій базі більше скидалися на маленькі квартирки з 1970-х, у них було легше сховатися від інших людей, ніж у звичайних гуртожитках. Двері кімнат прочинялися в кімнату, а не в коридор. Як у мотелях.
Навантажена мішками для сміття, повними моїх речей, я штовхнула ногою двері й зазирнула всередину. Крихітне помешкання було лише трохи більше за мою нью-йоркську будку, пофарбоване жовтувато-коричневою фарбою, з огидним килимом на підлозі. Але я аж нетямилася зі щастя бути тут, тож радо ночувала б і в спальнику на паркувальному майданчику. Я кинула речі на ліжко й плюхнулася поруч, оглядаючи кімнату, яка наступні шість місяців буде моїм домом. У коридорі пройшли кілька хлопців, моїх сусідів; вони сміялись, і я насилу стримала бажання вихопитися й познайомитися з колегами-пілотами. Я приїхала сюди не знайомитися. До того ж мій попередній досвід спілкування з військовими чоловіками був аж ніяк не позитивний. Це згодом зміниться, коли я літатиму й братиму участь у боях разом з найліпшими в моєму житті чоловіками та жінками, але в той момент я сиділа тихенько й трималася якнайдалі від людей.
Перш ніж бодай підійти до літаків, ми мали просидіти кілька тижнів на лекціях, однак навіть там перевіряли нашу стійкість духу.
Моє перше справжнє випробування відбулося першого ж тижня на базі, коли ми вивчали вступ до основ виживання. Наш інструктор мав поважний вигляд — результат упевненості, що з’являється в того, хто навчив сотні людей виживати у складних умовах.
— Капітане Дженнінґз, чи не могли б ви допомогти мені?
Я поглянула на нього й нервово ковтнула. Мені не подобалося, коли мене вирізняли з-поміж інших, але вийшла вперед і подивилася на сорок своїх однокласників, силкуючись надати своєму обличчю хороброго виразу. Тільки тоді я зрозуміла, що була єдиною жінкою в кімнаті.
Я стояла перед усіма, а інструктор вів далі:
— Отже, ви катапультувалися з літального апарата й чекаєте на порятунок. Ніхто не приходить, ви вже третій день там самі. Капітане Дженнінґз, можете засунути руку в цю склянку й дістати те, що в ній?
Він підняв склянку вище від моїх очей.
Я відчула щось слизьке й відразу зрозуміла: то жирний черв’як, понад сантиметр завтовшки. Не проблема. Я можу це зробити. І тільки-но моє обличчя засвідчило, що я міцний горішок, як п’ятнадцятисантиметровий черв’як обкрутився довкола мого пальця. На моє розчарування, я скрикнула й упустила черв’яка на підлогу. Клас засміявся, інструктор почав пояснювати, що я не вижила б через свої американські пуританські погляди на їжу.
Не минуло й п’яти секунд, як я нахилилася, підняла черв’яка, потерла між долонями і закинула в рота, наче перехилила віскі.
— Ммм… Є ще щось смачненьке?
Клас вибухнув сміхом і криками підтримав мене.
Коли я повернулася на своє місце, то помітила, що один із моїх однокласників трохи позеленів. Я поплескала його по спині і з лагідною усмішкою сказала:
— Не хвилюйся. Певна, що не всім доведеться це робити.
Він вдячно поглянув на мене.
Інструктор щосили намагався гнути свою лінію, розчарований, що я виявилася не такою легкою здобиччю, як він думав. Але, маю визнати, він усе одно зробив з цього висновок.
— І ось вам приклад того, про що я хотів розповісти, — провадив він. — Не судіть про книжку з обкладинки. Часом найцінніша у вашій команді людина зовсім не схожа на супермена. Ви здивуєтеся, коли дізнаєтеся, якими сильними стають люди в екстремальних ситуаціях.
Наступні кілька місяців тренувань ми переживали одні з найцікавіших і найскладніших моментів нашого життя. Наприклад, Т-37 «Твіт», яким нам довелося літати на першому етапі тренувань, був літаком з кріслом-катапультою, і ми мали навчитися безпечно приземлятися після катапультування. Нас у буквальному розумінні прив’язували тридцятиметровою мотузкою до вантажівки, чіпляли до відкритого парашута й давали газу, аж поки ми здіймалися в повітря, наче повітряні змії. Потім нас відчіпляли від вантажівки і ми мали безпечно приземлитися. Це називали ПП, тобто приземлення з парашутом. Перед тим ми відпрацьовували це на землі, плигаючи з різних рівнів спортивної «стінки», однак спроби стрибнути з тридцяти метрів зі справжнім парашутом таки лоскотали нерви.