Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
У березні 2004 року я знову переїхала додому, де чекала на жовтневий початок підготовки пілотів. Кілька місяців я прожила в Остіні. Удень я плавала в «Бартон-Спринґз», а ближче до ночі мчала спортбайком на підробітки барменом на Шосту вулицю. І просто тішилася життям. Проте безтурботне життя швидко скінчилось, і настав час продовжувати кар’єру в Нью-Йорку.
У травні того року мені зателефонували й повідомили, що нью-йоркська частина може знайти мені там роботу, щоб я могла звикати до нового місця, поки чекаю на початок підготовки пілотів. Для мене було ідеальним варіантом чекати на нього в Остіні, але я боялася, що вони ніколи не пошлють мене на підготовку, якщо я їм це скажу. Отак мені офіційно запропонували місце — і я офіційно погодилася, але в них лишалося багато варіантів, кого з кандидатів відрядити на базу підготовки пілотів і коли. Вони могли передумати кожної миті. Я знала, що вони планували невдовзі послати мене на вісімнадцятимісячну підготовку на базу Повітряних сил у Коламбусі (штат Міссісіпі), проте відчувала, що маю довести їм: «Нью-Йорк» — мій новий дім, і я зроблю все, щоб стати членом їхньої родини.
Тож я звільнилася з роботи, спакувала речі в автівку, причепила трейлер з мотоциклом і рушила в дорогу. Найгірше було те, що мені довелося лишити з мамою мого собаку Єгера. Якщо все буде добре, я проживу в Нью-Йорку кілька місяців, а тоді почнеться підготовка пілотів. Під час підготовки я житиму в гуртожитку і майже кожні шість місяців переїжджатиму на нове місце. Я розуміла: для собаки це не зовсім ідеальні умови, тому, поки триватиме підготовка, ним опікуватиметься мама. Я збиралася навідувати його так часто, як тільки зможу, однак знала, що страшенно сумуватиму за ним.
Дорога з Остіна до Нью-Йорка забирає зо три дні. Через кілька годин я під’їхала до автомагістралі I-40. Знак сповіщав: Нью-Йорк — праворуч, Лос-Анджелес — ліворуч. Нью-Йорк або Лос-Анджелес.
Усі мої речі лежали в машині, і здавалося, що вперше в житті в мене немає ніяких зобов’язань. Я могла повернути ліворуч і прожити зовсім інше життя. Звісно ж, мої мрії чекали на мене у Нью-Йорку, але те, що я маю вибір, було справжнім полегшенням. Після більш ніж чотирьох років у Повітряних силах, де мені повсякчас казали, що робити, і чотирьох таких самих спустошливих років у деспотичному шлюбі я нарешті відчула: моє життя в моїх руках.
Я не могла не усміхнутися, коли крутонула кермо й повернула праворуч. Від цього моменту я контролюватиму своє життя. Годі! Я не робитиму щось тільки тому, що від мене цього чекають. Я більше нікому не дозволю ставитися до мене, як до нікчеми. Я більше нікому не дозволю переконати мене, що з моїм тілом можна робити будь-що проти моєї волі. Я справді вільна.
Виявилося, що моє життя в Нью-Йорку стало ще неймовірнішим, ніж в Остіні. Тут я заробляла четверту частину своєї остінської платні й витрачала на життя втричі більше, але мені було байдуже. Я в Нью-Йорку. Мої мрії жити в цьому місті розбилися, коли я зрозуміла, що моя частина розташована аж на Лонг-Айленді. Тож я почала добирати собі доступне житло трохи ближче до місця майбутньої роботи. Вибір був невеликий, проте я знала: треба шукати далі — і щось неодмінно знайдеться.
Приблизно на середині мого списку з десятка квартир та міні-готелів я вхопила джек-пот. Хтось відремонтував стару залізничну ремонтну будку розміром чотири на чотири метри. У ній була одна кімната і крихітна вбиральня з туалетом та душем. Квартиру доповнювали раковина й маленький холодильник на зразок тих, що стоять у гуртожитках. І це все могло бути моїм за класну ціну — тисяча двісті доларів на місяць. Без шафи, без телевізора, з одним вікном, без сусідів — будинок моєї мрії. Коли хазяїн показав мені повітку, яка стояла поруч, і повідомив, що я можу ставити туди мотоцикл (якщо вміститься), я вирішила — беру.
Я збудувала пандус, щоб ставити мотоцикл у повітку, поклала футон так, щоб він міг правити і за диван, і за ліжко, і перевернула кошик для білизни догори дном, перетворивши його на кавовий столик. Я мала все, що треба, і відчувала неймовірну радість.