Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
Коли я вийшла з глибокого піке й стабілізувала швидкість, літак вирівнявся. Мій інструктор і я знову приємно прогулювалися на висоті чотири тисячі п’ятсот метрів з середньою швидкістю сто вісімдесят вузлів. Радість наповнила мені груди. Здавалося, ніби я ось-ось закричу.
Із широченною усмішкою на все обличчя я подивилася на інструктора.
Він розтис кулаки.
— Нічого собі, — прокричав він у навушники. — Це був найкращий вихід зі штопора з усіх, що я бачив…
Моя усмішка стала ще ширшою.
— У виконанні дівчиська.
Трясця…
Підготовка пілотів передбачала не тільки адреналінові фігури найвищого пілотажу. Траплялися й неприємні миті. У нас був ранковий інструктаж: ми по черзі розповідали класові про погоду, розклад та інші важливі речі. Це не тільки нудно, але й страшенно нервово: інструктори критикували нас, а інші учні сиділи, дивилися й уважно слухали. Більшість учнів у класі щойно закінчила КПОЗ чи Академію. Це були ще дуже зелені другі лейтенанти. Я служила у війську вже п’ять років, тож носила на плечах капітанські нашивки.
Мене, як ученицю з найвищим рейтингом, призначили лідером класу. Я щосили намагалася придумати спосіб зменшити напругу на ранкових інструктажах без шкоди для навчання. Дехто запропонував улаштовувати конкурс «слово дня». Хитрість полягала в тому, щоб ужити якесь слово під час ранкового інструктажу, але так, щоб не викликати в інструкторів підозри.
Кілька тижнів це працювало, однак дуже швидко приїлося. Того дня вже на попередньому інструктажі я знала, що маю говорити, і відчувала, що мушу трохи підняти планку, до якої тяглася б і решта. Я дивилася на втомлених учнів, а мій мозок гарячково працював. Коли хтось спитав, яке сьогодні буде слово дня, я швидко відповіла:
— Як щодо слова «обвислий»?
Мої однокласники загиготіли.
— Закладімося, що я зможу, — додала я.
Один зі старших хлопців, який навчався на пілота КС-135 Повітряних сил Національної гвардії, зрозумів, що я говорю серйозно, і швидко захитав головою.
— Ні. Ні, не закладатимемося.
Інші учні були сміливіші й з превеликою радістю побилися зі мною об заклад.
Я, як у пілот Гвардії, мала величезну перевагу перед рештою класу. Кандидати в пілоти, що перебували на дійсній службі, усе ще змагалися за рейтинг у класі. Наприкінці підготовки школа давала найліпшому учневі можливість першим вибрати літак з доступних літальних апаратів. Наприклад, якби був тільки один F-16, найкращий кандидат міг би обрати його, і тоді з нашого класу ніхто більше не став би пілотом F-16.
Однак у Гвардії все було інакше. Мій підрозділ літав на вертольотах HH-60, і я точно знала, що врешті-решт літатиму: мені не треба було змагатися за бажаний літальний апарат. Я, як справжній воїн, однаково хотіла битися й закінчити підготовку зразковою ученицею, дарма що готова була завдати гарту інструкторам, щоб усі в класі хоч на кілька хвилин відпружилися. Інструктори зайшли один за одним, чекаючи на мій інструктаж. Однокласники нашорошили вуха, гублячись у здогадках, чи насмілюся я.
— Доброго ранку. Інструкції для екіпажу на вівторок 29 березня такі, — почала я. — Погода хороша, небо чисте, видимість добра, обвислий вітер близько п’яти вузлів від два-сім-нуль…
Кілька моїх однокласників, хоч як старалися, не змогли стримати усмішки, й інструктори почали переглядатися. Я закінчила інструктаж, і всі розійшлись у своїх справах. Я не могла повірити, що все так легко минулося.
— Дженнінґз. У мій офіс. Негайно, — прогримів над головами голос командира моєї ланки.
Лайно!
Я опинилися на слизькому, але це було того варте. Слово честі, командир моєї ланки знав, що мусить дати мені прочухана, але кутики його губ усе одно трішечки усміхалися. Зрештою він «покарав» мене тим, що я мала проводити інструктаж щодня до кінця тижня, однак після служби в Повітряних силах, де я день у день звітувала конгресменам та генералам про В-2, це для мене майже не було покаранням: я не мала проблем з публічними промовами. У кожному разі то була невисока ціна за можливість показати своєму класові, що розважатися можна й у стресовому стані. Правду кажучи, я дійшла висновку: коли в нас виходило позбутися стресу, наші результати значно кращали.
Добрим прикладом для цього став той кандидат у пілоти КС-135, який сказав мені не клеїти дурня на інструктажах. Після одного особливо паскудного контрольного польоту він повернувся в клас і швиргонув контрольний список через усю кімнату. Двоє наших швидко підстрибнули й затягли його в аудиторію, поки інструктор не побачив, як йому зриває дах. В аудиторії він так шибонув ногою по стільці, що мені здалося, ніби той зараз вилетить з прикрученої до підлоги рамки. Політ, очевидно, минув не дуже добре.