Стріляй, як дівчисько

— Не хвилюйся. Можеш узяти ще відгул, якщо треба.

Найбільше, чого я хотіла, — далі плакати вдома. Мені слід було покинути це в минулому, і найкраще, що я могла зробити, — старанно працювати як офіцер з технічного обслуговування. Я усвідомлювала: цього разу мені доведеться ще затятіше битися за перше місце, хоч і не була вже певна, що досі хочу бути пілотом.

Через кілька місяців мене обрали офіцером року в молодшому офіцерському складі оперативної групи. Настав час вирішувати. Це значно підвищувало мої шанси вибороти перше місце на базі, однак за кілька тижнів закінчувався мій контракт із Повітряними силами. Я могла або податися на авіапідготовку, або взагалі піти з Повітряних сил.

Для мене це не було просте рішення. Після того приниження моя довіра до Повітряних сил підупала, проте я розуміла, що маю шанс здобути перше місце і дуже швидко повернутися на шлях до своєї мети. Я також знала, що кинути Повітряні сили не означатиме кинути мрію, бо завжди можна податися в авіацію Національної гвардії. Я вагалася. Мій командир ескадрильї, майор Баш, наполегливо вмовляв мене залишитись. Мені було приємно, що людина, яку я поважаю, так мене цінує.

На бенкеті з нагоди присудження нагород, де я мала отримати й свою, усі нагороджувані були врочисто вдягнені й групами зібралися довкола відповідальних командирів. Я сиділа за бенкетним столом і базікала з майором Башем, аж раптом краєчком ока помітила таке, що привернуло мою увагу. У залі сидів доктор Адамс, убраний як на весілля, разом з босом.

— Твою дивізію! — сплюнув майор Баш.

Я це подумала, а майор Баш висловив. Доктора Адамса вибрали офіцером року серед молодшого офіцерського складу від медичної групи. Я змагатимуся з ним за нагороду на рівні крила.

У мене відвисла щелепа, і я розгублено глянула на майора Баша — на його обличчі був той самий вираз. У ту мить він збагнув, що я вже все вирішила.

Я не промовила й слова.

— Розумію, — сказав майор Баш. — Я допоможу з паперами.

Не знаю, хто того вечора виграв нагороду, але не я і не він. Мені було гидко від того, що командування доктора Адамса вступилося за нього й навіть винагородило. Не сумніваюся, що за так звану чесність. Я намагалася не звинувачувати в цьому всі Повітряні сили.

Було складно. Це через загальну культуру Повітряних сил доктор Адамс вирішив, що може так зі мною повестися. І він, безперечно, мав рацію. Міг — і зробив. І ніхто його за це не покарав.

За кілька тижнів я покинула Повітряні сили. Доктор Адамс, наскільки мені відомо, залишився.