Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
Чоловік із сигарою в зубах стояв у недбалій позі на автобусній зупинці. Крім нього, там нікого не було. Та воно й зрозуміло. Річардс уже вивчив рух автобусів і знав, що найближчий з'явиться лише за сорок п'ять хвилин.
Річардс відчув, як у нього холоне в пахвині.
До зупинки лінивою ходою наблизився старий чоловік у зношеному пальті і знічев'я прихиливсь до стіни будинку.
Двоє юнаків у картатих джемперах вийшли з таксі, жваво розмовляючи, і стали вивчати меню у вітрині ресторану "Стокгольм".
До старого в зношеному пальті підійшов полісмен. Вони перемовилися між собою, і полісмен почовгав далі.
З тупим, ледь відчутним жахом Річардс помітив: ті, що товклися коло газет, значно уповільнили свій рух. їхня одежа й хода в якийсь дивний спосіб були Річардсові знайомі, ніби ці люди вже не раз йому зустрічалися й він лише тепер починав їх упізнавати — невпевнено, насторожено, як ото впізнаєш уві сні голоси померлих.
Полісменів теж побільшало.
"Мене беруть у кільце". Ця думка нагнала млосний, безпорадний жах, що скував його, наче жалюгідного кроля.
"Ні,— поправив його внутрішній голос. — Тебе вже взяли в кільце".
Річардс ішов до вбиральні — швидко, але спокійно, нехтуючи небезпекою, мов людина на високому карнизі. Якщо він вибереться з цієї халепи, то лише взявши себе в руки. Якщо ж піддасться паніці, то відразу загине
У душовій хтось був — надтріснутий, деренчливий голос фальшиво співав популярну пісеньку. Біля пісуарів та раковин — нікого.
Ця витівка згадалась йому сама по собі, коли він стояв біля вікна, спостерігаючи, як лиховісні постаті переслідувачів ніби знічев'я сходяться до готелю. Якби йому не сяйнула ця думка, він досі стояв би там, наче Аладдін, що безпорадно дивиться, як дим із його лампи перетворюється на всемогутнього джина. Вони вдавалися до цієї витівки ще хлопчаками, щоб красти газети з підвалів. Потім збували їх Молі, по два центи за фунт.
Річардс одним порухом видер із стіни дротяний гачок для зубної щітки. Гачок трохи заіржавів, та це не мало значення. Річардс попрямував до ліфта, дорогою розгинаючи дріт.
Він натиснув кнопку й цілу вічність чекав, поки ліфт спуститься з восьмого поверху на п'ятий. Кабіна була порожня. Хвалити Бога, порожня.
Він зайшов, тоді визирнув у коридор, потім обернувся до панелі керування. Поруч із кнопкою підвалу був проріз. Двірники мають спеціальні картки, яку туди вставляють. Електронне око зчитує шифр, тоді вони натискають кнопку й ідуть у підвал.
"А що, як дріт не спрацює?"
"Не думай про це. Не думай про це зараз".
З перекошеним обличчям, чекаючи удару струмом, Річардс всадив дротину з проріз і водночас натиснув кнопку.
За панеллю почувся короткий вибух тріскотливої електронної лайки. Руку трохи трусонуло, вона затерпла. Якусь мить нічого не діялось. Потім зімкнулися латунні жалюзі, зачинились двері, й чортів ліфт невпевнено рушив униз. Із прорізу на панелі, звиваючись, виповзала тоненька цівка диму.
Відступивши від дверей, Річардс дивився, як спалахують номери поверхів. Коли кабіна досягла першого поверху, високо нагорі заскреготав мотор, і вона мало не зупинилась. Одначе за хвилю (мабуть, вирішивши, що Річардс уже й так добре наляканий) знову почала спускатись. Минуло ще двадцять секунд, двері розчинились, і Річардс ступив у просторе, тьмяно освітлене приміщення. Десь капала вода, зашарудів потривожений пацюк. Річардс був сам-один на ввесь підвал. Поки що.
По всій стелі розповзлася неймовірна плутанина товстих укритих іржею та павутинням труб. Коли раптом запрацювало парове опалення, Річардс мало не крикнув од жаху. Руки, ноги й серце обізвалися болем на надмірну кількість адреналіну, і якусь мить він стояв заціпенілий, немов його розбив параліч.
Тут теж лежали газети. Тисячі газет, складених у стоси й перев'язаних мотузками. І в них жили тисячі пацюків. Цілі сім'ї гризунів повитріщалися на зайду недовірливими рубіновими очима. Річардс рушив углиб підвалу, обережно ступаючи вкритою тріщинами підлогою. Біля великої коробки із запобіжниками на стовпі зупинився. За коробкою лежали різні інструменти. Річардс узяв звідти лома й пішов далі, придивляючись до підлоги.
Ближче до стіни ліворуч він помітив дощовий колектор. Підійшов і почав роздивлятись його, підсвідомо гадаючи, чи знають вони, що він тут, у підвалі.
Решітка колектора була сталева, близько трьох футів упоперек, і мала виріз для лома. Річардс просунув лом у виріз, підважив решітку й наступив на лом ногою, щоб не опустилась. Ухопившись руками за край решітки, він штовхнув її. Решітка так гримнула об бетонну підлогу, що пацюки аж запищали з переляку.