Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
Так буде, якщо вони вийдуть на старого Молі.
Припустімо — вийдуть. Доводиться припускати, що вийдуть.
Тоді треба тікати. Куди?
Цього Річардс не знав. Усе своє життя він прожив у Гардінгу, на Середньому Заході. Він зовсім не знав Східного узбережжя: тут не було жодного місця, де б він почувався як удома. Отже — куди?.. Куди?..
Похмурі думки ятрили мозок, і поступово його оповило страшне марево. Ловці знайшли Молі без особливих зусиль. Вирвали йому два нігті, налили на пуп бензину із запальнички, пригрозили підпалити — й за п'ять хвилин витягли із старого прізвище Спрінгер. Цим зовні пристойним невиразним типам в однакових габардинових плащах досить було зняти телефонну трубку, щоб дізнатися номер рейсу Річардсового літака, і о другій тридцять східного поясного часу вони були вже в Нью-Йорку. Вислані наперед хлопці роздобули його адресу із щоденного комп'ютерного списку мешканців нью-йоркських готелів. І тепер вони вже тут, оточують готель. Попідміняли офіціантів, посильних, клерків, барменів. Десяток переслідувачів піднімаються запасними сходами. Ще півсотні заходять в усі три ліфти. Тим часом машини на повітряних подушках підвозять і підвозять ловців, зупиняючись довкола готелю. Ось вони вже в коридорі, за хвилину виламають двері й удеруться до кімнати, а відеокамера над їхніми кремезними плечами зніматиме й зніматиме для наступних поколінь видовище, як із нього, Бена Річардса, роблять шніцель.
Річардс сів на ліжку, ввесь упрілий. Немає навіть пістолета, ще немає.
Тікати. Мерщій.
Для початку — в Бостон.
О п'ятій пополудні Річардс спустився до вестибюля. Адміністратор усміхнувсь променистою усмішкою — мабуть, задоволений, що скоро зміна.
— Добрий день, містере... е-е...
— Спрінгер. — Річардс теж усміхнувся. — Мені, здається, добре повелося — троє клієнтів нібито погодились... на мою пропозицію. Поживу ще два дні у вашому чудовому готелі. Можна заплатити наперед?
— Звичайно, сер.
Долари перейшли з рук у руки, і Річардс із прояснілим обличчям повернувся до своєї кімнати. В коридорі нікого не було. Він накинув на ручку дверей табличку "Не турбувати" й швидко рушив до запасного виходу.
Йому пощастило — нікого не зустрів. Спустився сходами на перший поверх і непомітно вислизнув із готелю бічним виходом.
Дощ ущух, але низькі хмари й далі висіли над Манхеттеном. У повітрі стояв сморід, наче від зіпсованого акумулятора. Річардс ішов швидко, облишивши кульгати, до кінцевої зупинки електроавтобусів. На цьому маршруті ще можна було придбати міжміського квитка без власноручного підпису.
— До Бостона,— сказав Річардс бородатому касирові.
— Двадцять три долари. Автобус відходить о шостій п'ятнадцять.
Річардс подав гроші; тепер у нього залишилось трохи менше трьох тисяч
нових доларів. Треба було якось згаяти цілу годину на цій забитій людьми станції, серед яких товклося чимало солдатів-добровольців: голубі берети, байдужні й жорстокі хлоп'ячі обличчя. Річардс купив порножурнал, сів, затулився ним та так і просидів годину, вряди-годи перегортаючи сторінку щоб не бути схожим на статую.
Коли подали електроавтобус, Річардс у потоці сірої маси пасажирів почовгав до розчинених дверей. Хтось крикнув:
— Гей! Гей, ти!
Річардс озирнувся й побачив полісмена, що бігцем простував до нього. Річардса наче паралізувало. В глибині його мозку стукало: зараз уб'ють, ось тут, просто на цій задрипаній станції, на підлозі, запльованій цятками жувальної гумки, серед оцих брудних стін з надряпаними там і там непристойностями; саме тут він стане випадковою здобиччю тупоголового полісмена.
— Лови його! Лови!
Полісмен повернув трохи вбік. Отже, він гнався не за ним, а за якимось голодранцем, що втікав до сходів, розмахуючи жіночою сумочкою та розкидаючи зустрічних направо й наліво, немов кеглі.
Перескакуючи через три сходинки, злодюжка та його переслідувач зникли з очей. Пасажири якусь хвилину байдужно стежили за ними, а тоді знову повернулися до своїх справ, ніби нічого й не сталося.