Переслідуваний

Річардс підтюпцем повернувся до коробки й почав один за одним викручувати циліндричні запобіжники. Поки в підвалі погасло, світло, викрутив мало не всі. Тоді в миготливому світлі полум'я, що охоплювало все більше старого паперу, добрався до колектора.

Річардс опустив ноги в люк і повільно зсунувся вниз. Коли голова сягнула нижче рівня підлоги, він розвів коліна й загальмував, тоді почав вистромляти руки, силкуючись здійняти їх над головою. Це забрало чимало часу — труба виявилася справді затісна. Вогонь нагорі зробивсь яскраво-жовтим і тріскотливим. Нарешті Річардсові пальці намацали край отвору й ковзнули по ньому, поки наткнулись на решітку. Річардс поволі сіпав на себе, й за кожним порухом вона все важче лягала на його потилицю й спину. Коли він вирішив, що решітка ось-ось ляже на місце, він сіпнув востаннє з усієї сили.

Решітка з брязкотом лягла на місце, боляче вивернувши Річардсові зап'ястки. Він розслабив ноги в колінах і зісковзнув ще далі вниз, наче хлопчик, що спускається з гірки. Стінки труби були укриті слизом, і Річардс вільно з'їхав футів на десять, до того місця, де труба ставала горизонтальною. Він боляче вдарився ступнями й зупинився, мов п'яний коло ліхтарного стовпа.

Страх перед замкненим простором навалився на нього, почав душити. "Пастка,— забелькотів у ньому внутрішній голос. — Ось вона — пастка... пастка... пастка..."

Дикий крик уже готовий був вирватися з його горлянки, але Річардс якось таки стримав його.

"Заспокоймося... Звісно, це затерте слово, дуже банальне, та коли ми вже тут опинилися, то повинні будь-що зберігати- спокій. Будь-що. Бо звідси не можна ні вибратися нагору, ні рухатись далі вниз, а ще як і той клятий нафтовий бак бабахне, то ми тут добряче підсмажимось і..."

Звиваючись, Річардс перевернувся на бік. Слиз, наче мастило, полегшував рухи. У трубі посвітлішало й потепліло. Тінь від решітки, що впала на його перекошене обличчя, нагадувала тінь від тюремних гратів.

Отож, прихилившись грудьми та животом до стінки й підібгавши коліна, Річардс зісковзнув ще нижче; тепер ноги опинились у горизонтальній частині труби, а сам він прибрав позу людини, яка зібралася молитись. Одначе й це мало зарадило. В сідниці муляли керамічні плитки.

Крізь тріскотняву пожежі почулися невиразні крики, хоча це могло бути й витвором розбурханої уяви. А вона працювала напружено й аж ніяк не заслуговувала довіри.

М'язи стегон і литок запрацювали ритмічно й натужно, Річардс поволі зсувався все нижче й нижче. Він знову задер руки вгору, щоб тілу стало вільніше. Обличчя ковзнуло по вкритій слизом трубі. Здавалося, він ось-ось посунеться далі. Річардс почав допомагати собі всім, чим міг,— руками, плечима, головою.

Коли він з жахом подумав, що труба для нього затісна, що він отак застрягне в ній, не в змозі посунутись ні вниз, ні вгору, тіло його раптом вилетіло з вузького отвору, наче корок із пляшки. Згином труби його дряпонуло, в попереку заболіло. Сорочка закотилась аж під пахви. Тіло майже повністю з'їхало в горизонтальну трубу, крім голови та рук. Нарешті він проліз увесь і відсапався. Обличчя було все в слизу та пацючому посліді, обдерта шкіра на попереку щеміла.