Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
На п'ятому поверсі тхнуло сечею.
Коридор був такий вузький, що в Річардса з'явилося відчуття клаустрофобії, а колись червона килимова доріжка посередині — вичовгана до самої основи. Двері кімнат були пофарбовані в похмуро-сірий колір, на кількох дверях видніли сліди ніг і навіть лома. Через кожні двадцять кроків таблички на стінах попереджали: "Згідно з наказом пожежної інспекції палити в коридорі заборонено". Посередині коридора була вбиральня; коли Річардс підійшов, у ніс йому ще дужче вдарив дух сечі. Цей дух щоразу викликав у Річардса відчуття розпачу. З-за сірих дверей долинали бентежні звуки, наче з кліток, де тримали звірів, надто жахливих, щоб їх показувати. Хтось п'яним голосом щось торочив, здається, молитву до Богородиці. За іншими дверима чулося дивне булькотіння. Далі — пісенька в стилі кантрі-вестерн ("На телефон не маю ні цента нині, Тож нуджу світом на самотині..."). Човгання. Рипіння ліжка — хтось узявся до рукоблудства? Схлипування. Сміх. Істеричні вигуки — п'яна сварка. А за цими дверима — тиша. Тиша. Тиша. Якийсь тип із запалими грудьми, в піжамних штанях на очкурі, з милом та рушником у руці пройшов повз Річардса, навіть не глянувши на нього. На ногах у нього були паперові капці.
Річардс відімкнув свою кімнату. Двері зсередини мали засув, і він одразу ним скористався. В кімнаті було ліжко, застелене майже білими простирадлами та армійською ковдрою, шафа, якій бракувало однієї шухляди, зображення Ісуса Христа на стіні, а в кутку — сталевий прут, на якому висіло двоє плічок. Оце і все, коли не рахувати вікна, що дивилося в темряву. Було п'ятнадцять хвилин на одинадцяту.
Річардс повісив куртку, зняв черевики й ліг, здаючи собі звіт у тому, який він нещасний, чужий і вразливий на цьому світі, що вищить, гуркоче й торохтить навколо, немов велетенський розхитаний автомобіль, який летить з гори в безодню, а пасажирам байдуже. Губи в Річардса скривилися, він заплакав.
Річардс нічого не записував на плівку. Просто лежав, утупившись у стелю, помережану безліччю тріщин, наче старий полив'яний горщик. На нього полюють уже більш як вісім годин. І він уже відробив вісімсот доларів із того, що покладено на його рахунок. Господи, цього не вистачить навіть на те, щоб вилізти з боргів!..
А передачу із своїм записом він пропустив. Господи, таки пропустив. Отой спектакль із наволочкою на голові.
Де тепер переслідувачі? Досі в Гардінгу? Чи в Нью-Йорку? А може, на шляху до Бостона? Ні, не може бути, щоб вони кинулися сюди. Адже дорогою не було ніяких перевірок. Йому пощастило вислизнути з найбільшого в світі міста, не називаючи себе, та й тут він живе під чужим ім'ям. Не могли вони натрапити на його слід. Аж ніяк.
У цьому готелі можна безпечно просидіти зо два дні. А потім — на північ, штат Нью-Гемпшір чи Вермонт, або на південь, до Гартфорда, чи Філадельфії, навіть до Атланти. Далі на схід — океан, а за ним — Англія, Європа. Ідея приваблива, проте навряд чи здійсненна. На літак без особового посвідчення не сядеш, у Франції — воєнний стан. Хоча можна й зайцем спробувати, але коли вже викриють, тоді відразу всьому кінець. А про захід нічого й думати. На заході пече найдужче.
Якщо не можеш терпіти жару, забирайся геть із кухні.
Хто це сказав?
Молі, мабуть, знає. Річардс тихенько засміявся, і йому відлягло від серця.
Десь обізвалося радіо.
Добре було б дістати пістолета цього ж вечора, проте Річардс надто стомився. Стомила подорож. Стомило те, що він — переслідуваний. Тваринне чуття підказувало йому краще, ніж розум, що, можливо, дуже скоро доведеться ночувати в по-жовтневому холодній дренажній трубі чи в порослій бур'яном та закиданій сміттям водостічній канаві.
Отже, пістолет — завтра.
Він вимкнув світло й заснув.
Знову настала пора знімати.
Річардс стояв голим задом до камери, наспівуючи мелодію, що супроводжувала передачу "Переслідуваний". Голову він знову встромив у вивернуту наволочку, щоб не було видно штампу з назвою готелю.
Відеокамера надихнула Річардса на творчий гумор, про існування якого він у собі й не підозрював. Завжди вважав себе досить похмурою людиною, яка дивиться на речі майже або й зовсім без усміху, тепер же, під загрозою смерті, відкрив у собі прихований комедійний хист.
Коли касета випала з відеокамери, Річардс вирішив, що другу запише пополудні. Бути самому в кімнаті страшенна нудота; може, згодом спаде на думку щось цікаве. Він неквапливо вдягся й виглянув у вікно.
Зранку того четверга на Ганінгтон-авеню панував жвавий рух. По тротуарах теж повільно сунув людський натовп. Декотрі перебігали очима яскраво- жовті літери факсових об'яв під рубрикою "Розшукуються". На кожному розі стояв полісмен. Річардс ніби чув їхні голоси: "Проходь. Невже тобі нікуди податись? Ворушись, дурню!"