Переслідуваний

— Ш-ш-ш! Мовчи! Мовчи! — Диявол так трусонув ним, аж зуби в хлопця зацокотіли, наче дрібні камінці. Диявол повів довкола поглядом, сповненим тривоги. Страх спотворив його обличчя, надавши блазенського виразу. Це нагадало хлопцеві кумедних типів з телевізійної програми "Верхи на крокодилах", Він навіть засміявся б, якби не був такий переляканий.

— То ти не диявол... — пробелькотів він нарешті.

— Побалакай мені ще, тоді побачиш,* хто я.

— Навіщо? — зневажливо промовив хлопець. — Думаєш, мені так хочеться лишитися без яєць?

— Ти можеш завести мене в якесь тихе місце?

Білки хлоп'ячих очей блиснули в темряві на Річардса.

— Не вбивай мене, у мене нічого взяти!

— Я не збираюсь тебе вбивати.

Малий узяв Річардса за руку й повів крученим, засміченим провулком, потім звернув у ще один. Перед вентиляційною шахтою, між двома безликими висотними будинками, стояла прибудова, зліплена з крадених дощок та цегли. Хлопчина ввійшов туди, Річардс ступив за ним. Одначе халупка була заввишки не більше чотирьох футів, і Річардс стукнувся лобом об одвірок.

Хлопець завісив двері засмальцьованою чорною шматиною (зразок із якоїсь крамниці) й довго з чимось вовтузився. Нарешті кволе світло вихопило з темряви їхні обличчя: малий підключив невеличку лампочку до тріснутого автомобільного акумулятора.

— Цього акумулятора поцупив я,— сказав хлопець. — Бредлі розказав мені, як їх лагодити. У нього є книжки. А в мене є марихуана. Я тобі віддам її, тільки не вбивай мене. Бо тобі це так не минеться. Бредлі — в банді "Довгих ножів". Якщо ти мене вб'єш, він тобі так надає, що ти повні штани накладеш.

— Я нікого не збираюся вбивати,— нетерпляче відповів Річардс. — Тим більше — дітей.

— Я — не дитина! Я сам украв цього бісового акумулятора!

Побачивши щиру образу на його обличчі, Річардс мимохіть ошкірився.

— Гаразд. То як тебе звати, хлопчику?

— Я не хлопчик. — Потім похмуро відповів на запитання: — Стейсі.

— Гаразд, Стейсі. За мною женуться. Ти віриш мені?

— Певно, що вірю. Навряд чи ти виліз із того колодязя, щоб купити тут порнолистівки. — Він підозріливо придивився до Річардса. — Ти що — блідопикий? Такий замурзаний, що й не розбереш.

— Стейсі, я... — Річардс не докінчив і провів рукою по голові. А коли знову заговорив, то, здавалося, звертався до самого себе. — Я мушу комусь довіритись, навіть якщо це дитина. Дитина. Господи, хлопче, тобі ж, мабуть, і шести ще нема.

— У березні вісім буде! — сердито відповів хлопчик. — У моєї сестри, Кессі, рак,— додав він. — Вона ввесь час плаче, тож мені більше подобається сидіти тут. Я сам поцупив цей бісів акумулятор. Сигаретки з марихуаною не хочете, містере?

— Ні, й тобі не раджу курити. Хочеш заробити два долари, Стейсі?

— Хочу, їй-Богу! — В очах його відбилася недовіра. — Тільки звідки в тебе ті долари, коли ти щойно з каналізації виліз? Брешеш.

Річардс дістав нового долара й подав хлопцеві. Той витріщився на папірець з благоговійним острахом, мало не з жахом.