Балакучий згорток

— Ні, — Етельред відчайдушно потрусив головою, — нізащо я не скажу вам нічогісінько. Мій рот на замку, ось так.

Табіта видихнула два язички полум’я.

— Ну, нехай, — швиденько поступився Етельред. — Я розповім вам дещо, можливо, щось не надто важливе.

— Де вони поділи Великі Урядові Книги? — спитав Г. Г. — Цим книгам нічого не загрожує?

— О, ще б пак! — сказав Етельред. — Книги заховані у підземеллі, в надійному місці під посиленою охороною. Ой, а як ті дурні сіли в калюжу, випробовуючи заклинання! Смішно? Я мало не вмер. А як же казився Головний Василіск, коли вони перетворили двох вартових — одного на дерево, а другого на пучечок небесної моркви. Наші жаби просто по землі качалися, кажу вам.

— А що ти скажеш про яйця драконів? — спитав Папуга.

— О, з ними все гаразд, — відповів Етельред.

— Вони цілі? В Замку? Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта й зомліла.

— Агов, чого це вона? — здивувався Етельред. — Звичайно, вони в безпеці. Як їх поскладали в камеру тортур, так вони там і лежать, усі до одного.

Присутні кинулися поплескувати Табіту по лапах, аж поки вона опритомніла, бо, як мудро зауважив Г. Г., «немає сенсу палити пір’ячко в неї під носом, як це зазвичай роблять у таких випадках».

— А тепер, — звернувся Папуга до Етельреда, — зізнавайся, як найкраще проникнути в Замок?

— Там є тільки один вхід, — підказав Г. Г. — Через підйомний міст і головні ворота.

— Ага, отут ви всі й помиляєтесь, ясно? — тріумфально проголосив Етельред. — Ви думаєте, що знаєте все, чи не так? А ось і не так, ви помиляєтесь, ясно?

— Добре, але як же ще можна потрапити туди? — спитав Г. Г.

— Ну-у-у, — хитро примружився Етельред, — це вже ні, цього вже я вам не скажу. Ні-ні, я не з тих яких-небудь перекинчиків.

— Перебіжчиків, — виправив Пітер.

— І не з отих теж, — сказав Етельред.

— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Відколи ми тебе схопили, ти тільки й робиш, що брешеш, і це тільки чергова твоя брехня, як перед тим про нейрохірурга. Ти постійно свідомо брехав нам про те, хто ти й що ти, й тепер знову брешеш, нібито є якийсь інший вхід у Замок Василісків.

— Я не брешу, панночко, повірте, — заголосив Етельред. — Може, я й збрехав вам раз чи два про те, хто я і що я, але тепер кажу чистісіньку правду: в Замок можна потрапити через ринви.

— Браво, Пенні! — вигукнув Пітер.

— Вельми розумно, — підхопив Папуга.

— Блискуче, — сказав Г. Г.

— Агов, — запротестував Етельред, який зненацька зрозумів, що він накоїв. — Як вам не сором, панночко, хіба це гарно?

— Так само гарно, як тобі шпигувати за нами, — відрубала Пенелопа.

— Але ж це мій фах — я професійний шпигун, — заперечив Етельред. — А ви не мали права хитрощами виривати в мене зізнання.

— Ну, пробач, будь ласка. Я думаю, це було необхідно, — сказала Пенелопа. — До того ж, нікого це не здивує, бо ти справді поганий шпигун.

— Гей, мені здається, несправедливо так казати, бо я встиг закінчити тільки половину курсу, — ображено відповів Етельред. — Насправді я просто супер. Я чудово вмію перевтілюватись в угорського риботорговця, батька трьох дочок, удівця — він у мене як живий! Зрештою, так каже моя мама. Ви не хотіли б послухати? Або ще я можу зобразити польського графа, для якого настали чорні часи і йому довелося продати свій замок зі всією начинкою.