Балакучий згорток

— Що, хіба ж я не схожий на торговця хутром із Владивостока, який насилу зводить кінці з кінцями? — плаксиво спитав жаба.

— Аж ніяк, — запевнив його Саймон.

Жаба замислився на мить.

— А на торговця діамантами, який прибув сюди просто від зулусів, га? — з надією поцікавився жаба.

— Теж не схожий, — відказав Пітер.

— А на знаменитого нейрохірурга з Катманду? — не втрачав надії жаба.

— Ні, — жорстоко твердив Саймон.

— Що ж, доведеться відкрити вам правду, — проникливо промовив жаба. — Я заможний фермер із Онтаріо, власник молочарні; зараз у мене відпустка, і я вирішив провідати свою племінницю.

— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Ти шпигун.

— Ні, я не шпигун, присягаюся, — запротестував жаба. — Присягаюся, панночко. Я вам кажу все, як є. Я вельми заможний торговець збіжжям і подорожую інкогніто, так би мовити, в справах бізнесу.

— Ти не хто інший, як жаба і шпигун, — твердив Пітер.

— Так-так, до того ж, такий жалюгідний і гидкий у цій своїй перуці, жакеті і з цим недолугим циліндром, — докинув Саймон.

— Не смій ганьбити мій циліндр, — скривджено захищався жаба. — Це просто чудовий циліндр, один із найкращих елементів маскування, тобто, я хотів сказати, головних уборів.

— Ти шпигун, — повторив Пітер. — А знаєш, що буває зі шпигунами?

— Не шпигун я, не шпигун, присягаюся! — панічно виправдовувався жаба. — Не руште мене, бо я не шпигун!

— А шпигунів розстрілюють, — зауважив Саймон.

— Або піддають тортурам, — додав Пітер.

— Або спочатку піддають тортурам, а тоді розстрілюють, — погрозливо сказав Папуга.

— Агов! Обережніше! До чого ці балачки? — відчайдушно вигукнув жаба. — Слухайте, зараз я вам відкрию всю правду. Я не хотів нічого казати, але ви мене змусили.

— Ну-ну? — заохотив його Саймон.

— Я — надзвичайно багатий банкір, маю акції банку, литовець за походженням, у мене жінка та двоє діток, ще й старенька матуся на утриманні, — зізнався жаба, насуваючи на очі циліндр і чіпляючись великими пальцями за пройми жилетки.

— Не вірю жодному слову! — сказала Пенелопа.

— Я також, — сказав Папуга. — Банкір, аякже! Вигадуй! Така жаба, як ти, два і два додати не вміє.

— Якщо ти банкір, то цього й не треба вміти, — запевнив його жаба. — Чесно, тобі тоді не треба математики, не треба нічого. Треба тільки пильнувати чужі грошики та відповідати вкладникам, що вони не зможуть їх отримати, — ото й уся робота.

— Дурниці! — зневажливо озвався Папуга. — Абсолютні безглузді дурниці. Ну, але якщо ти зараз же не скажеш нам правди, Табіта ось тут, на цьому місці, підсмажить тебе на маленькому вогні — чи на двох вогнях, правда ж, Табіто?

— Залюбки! — Табіта на підтвердження випустила з ніздрів двадцять чотири кільця диму та два довгі язики полум’я.

— Але слухайте, так же не можна! — очі в жаби наповнилися слізьми. — Негарно мучити безсловесну тварину, та ще й мій одяг можна попсувати, а я ще не всі гроші за нього виплатив.