До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Уявлення про переваги у деяких виразах саме українського стилю дає і такий приклад. Пише дочка письменника: “…гостям… обіцяли… продемонструвати… унікальні технології. І вони таки були продемонстровані”. А тепер подивімось на відредагований варіянт: “…гостям… обіцяли… продемонструвати, унікальні технології. І їх таки продемонстровано". Чи не краще? І коротше, і легкомовніше, і таки по-українськи.
Приклад цієї граматичної форми:
Коли мовлене містило в собі не те, щоб наказ, а просто пропозицію або заохочення щось зробити, українці вживали наказового способу: “Перейдім[о] до іншої кімнати" (А), а не “Перейдемо до іншої кімнати". Вжиток (А) характерний для західньо-слов’янських мов, зокрема для чеської та польської. Мабуть, ненависть до всього західнього змушувала кремлівську мафію викорінювати все, що різнилися від східніх стандартів, в тому числі й у мові (хоч західній білизні, а надто бюстгальтерам, московські партійні дами віддавали перевагу).
Ідучи за схваленими у зореносному Кремлі стандартами, витворені у зашторених кабінетах “літературні норми" приписували міняти форми, засвічені у цитованій пісні, на форми заспіваєм, звеселяєм (Форми дійсного способу, властиві у такому вжитку мові старшого брата). Не почнім, а почнемо, не візьмім, а візьмемо, не створім, а створимо тощо.
У тексті письменника, який довгенько працював у совєтських ЗМІ, подибуємо такий кавалок: “Тож полишимо оту легкість безжурну, ту сюжетність… пригодницьких шкіців…, полишимо такому ж невибагливому… споживачеві… пригодницької… продукції…, та й звернемося до прози серйозної….". На манері письма цього літератора відбився стаж його роботи в “соловецьких" ЗМІ, де дуже прискіпливо стежено, щоб на шпальти газет не потрапляв “націоналістичний" (читай український природній) стиль. Тим-то цей автор і вживає форми полишимо і звернемось замість полишім і звернімось, які в такому кучерявому тексті мали б пожвавлювати виклад думки, відповідно до української стилістичної традиції.
Спробуймо відредагувати корифея літературної праці: “Тож лишім оту легкість безжурну, ту сюжетність… пригодницьких шкіців…, лишім такому ж невибагливому… споживачеві… пригодницької… продукції…, та й звернімось до прози серйозної…". Текст ожив, набув динамічних рис.
Мовно-стилістичні стандарти, вироблені сотнями поколінь мовців, таки варто наслідувати, а не ігнорувати.
19. ШТУЧНОСТІ – ВІЙНУ!
Наявність штучної лексики у мові будь-якого словесного матеріялу шкодить не лише художнім, але й усім іншим друкованим чи виголошуваним текстам. Візьмім далеке від літератури військо, де мову вживають переважно для команд і наказів. “РУС для військовиків” (Київ-Львів: Варта, 1995), приміром, рекомендує таку команду: “Розпочати самообслуговування і прання білизни!”. Штучність команди викликало дослівне мавпування стислої російської: “Начать самообслуживание и стирку белья!”. Стисла формула команди обернулася на мовного динозавра. Врятувати становище може відступ від шаблону: “Година самообслуги і прання!”. Коротко, чітко і, головно, натурально – не штучно.
Вживання штучних форм та слів у творі – це свого роду рак, який прирікає твір на смерть. Цей рак спричинюють ряд обставин: незнання живої (часом і літературної) мови, відсутність мовного смаку, зацикленість на протокольно-газетних штампах. Наприклад, досить таки штучне слово особистісний, яке може вживатися у значенні суб’єктивний: “Дуже вже особистісний її погляд”, дехто вживає там, де місце для слова особистий: “Це позначилося на її особистісних стосунках”. Так само канцелярією віддає вислів “Я поїду в який-завгодно час і з ким-завгодно”. Чи не простіше: “Я поїду будь-коли і будь з ким”? Рак літературних творів має лікувати мовний онколог – Редактор.