До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Слова дорослішати, подорослішати та похідні від них – це приклад штучно створених в українській мові лексичних одиниць. Наші предки, коли треба було висловити поняття, передаване цими словами, послуговувалися цілою гамою живомовних конструкцій: підростати, підрости, доходити літ, доростати розуму, виходити з дітей, вбиватися в пір’я, прийти в літа тощо. Потреба синонімічного вибору покликала до життя форму дорослішати, скопійовану з мови сусідів. Форма ця цілком доречна у певних мовних ситуаціях, але є ситуації, де її вживання просто протипоказано. Такі ситуації – це жива мова. Літератор, котрий хоче, щоб йому повірили, мусить максимально наближати діялоги своїх персонажів до мови, якою люди говорять. У цікавій психологічній замальовці далеко не бездарної письменниці герой висловлюється в такий спосіб: “Я беріг її для себе. Чекав, коли вона подорослішає”. Важко повірити, щоб у живій розмові люди вдавались до такого книжного стилю. Найшвидше в такій ситуації людина скаже: “Чекав, поки вона підросте”.
Іноді бажання автора чи авторки українізувати свій виклад веде до створення штучних псевдоукраїнських форм. Ідіома видимо-не-видимо цілком українська, хоч через її часту вживаність їй варто іноді знаходити синоніми. У “котячій” оповідці молода авторка змушує свого словомовного кота говорити так: “Серед каміння мишви бачено-не-бачено”. Слова видиво, видимий, видющий, видко, видно, видовище, не кажучи про діялектні видіти, видати тощо, споконвіку українські. Ідіому видимо-не-видимо подибуємо у Квітки-Основ’яненка. Отже, бажання позбавити цю форму українського громадянства нічим не виправдано. Коли ж автор з якихось причин “має зуб” на цю ідіому (як зачовгану), то є широчезний вибір синонімів, які можуть її заступити (див. бесіду “Ніж-на-ніж із повстяним койне”, стор. 25). Нема слова, що мова повинна розвиватися і шукати нових форм передачі думок. Але бачено-не-бачено ніяка не нова форма – це те саме в іншій тарілці або калька. Вона навряд чи захопить широкий загал. Коли вже авторка обділила кота даром мови, то хай ця мова відповідає котячому способу мислення. Тоді кіт говоритиме приблизно так: “Серед каміння мушви, як у шолудивого пса бліх”. Варто додати, що “українізуючи” вираз видимо-не-видимо, авторка заразом толерує такі слова, як взаправду (направду) або ніяк у значенні російського никак (у тексті авторки слово ніяк значить виглядає): “Ніяк ти у пастку потрапила?”. Цей пасаж по-нашому мав би звучати так: “Виглядає, ти у пастку потрапила?”.
До абсолютно штучних слів належать і слова спекотний та спекотно. Цих слів не зафіксовано в українській живій мові. Їх нема у словниках виданих до 60-х років минулого століття. Хибна думка, породжена вихованими в російськомовній культурі “украінскімі” інтелігентами, ніби слова жаркий і жарко неукраїнські, змусила письменних українців скалькувати (по-етапно) з російської мови слова спекотний і спекотно. Хід думок у по-етапному калькуванні такий: російське жара – по-нашому спекота; отже, російське жаркий – по-нашому спекотний. І це неживе слово, заряснівши у творах різних жанрів, здобуло популярність серед “писателів”, зайшло до словників, хоч живим – розмовним – так і не стало. Я дуже сумніваюся, щоб хтось колись говорив: “Як сьогодні спекотно!”. Не згадуючи слова жарко, що його почуємо найвірогідніше, наведу кілька можливих варіянтів: “Як сьогодні пече (палить, шкварить, парить, пражить)!”. Цікаво, що навіть РУС, виданий у 80-х роках XX століття, перекладаючи російське жарко (у значенні присудка) не наводить слова спекотно, а лише жарко, гаряче, варко.
Молоді літератори, взоруючись на старше покоління, й собі полюбляють слово спекотний. А воно не додає природности їхньому письму. Пише молода авторка: “Обідали в кімнаті – тут не так спекотно, як у саду…” і далі “…серпень почався з нестерпного спекотного штилю”. Якби на мене, я б виправив ці кавалки так: “Обідали в хаті – тут не так гаряче, як у саду…” і “…серпень почався з нестерпного пекучого штилю”. Але, як кажуть, смаки не збігаються.