Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ні, — підтвердив Гаррі.

— Мудре загалом рішення, — схвалив Дамблдор. — Хоча, мені здається, ти можеш трохи послабити його незламність на користь пана Рональда Візлі та панни Герміони Ґрейнджер. Так, — уточнив він, відповідаючи на здивований погляд Гаррі, — я гадаю, що їм варто знати. Ти зробиш їм ведмежу послугу, якщо не поділишся такою важливою для тебе інформацією.

— Я не хотів…

— … їх тривожити чи лякати? — докінчив за нього Дамблдор, позираючи на Гаррі поверх окулярів, схожих на два півмісяці. — Чи, може, зізнатися, що ти й сам стривожений і наляканий? Гаррі, твої друзі тобі потрібні. Ти ж сам слушно сказав, що Сіріус не хотів би, щоб ти від усіх закрився.

Гаррі нічого не відповів, але Дамблдор, здається, і не потребував відповіді. Він продовжував:

— Ще одна — інша, хоч і пов’язана з попередньою, тема. Я хотів би цього року провести для тебе кілька приватних уроків.

— Приватних… з вами? — здивувався Гаррі, забувши гіркі роздуми.

— Так. Пора мені серйозніше взятися за твою освіту.

— А чого ви мене будете навчати, пане професоре?

— Та трошки того, трошки сього, — безтурботно відповів Дамблдор. Він нічого не уточнював, тож Гаррі запитав ще про одне, що його трохи непокоїло.

— Якщо я ходитиму на уроки до вас, то вже не муситиму вивчати блокологію у Снейпа, так?

— У професора Снейпа, Гаррі… Ні, не муситимеш.

— Добре, — полегшено зітхнув Гаррі, — бо це був… — Він замовк, щоб не вибовкати те, що думав насправді.

— Думаю, найкраще тут підійде слово «провал», — кивнув Дамблдор.

Гаррі засміявся.

— Тобто я тепер не часто бачитиму професора Снейпа, — радів Гаррі, — бо він не дозволить мені вивчати настійки, якщо я не отримаю відмінну СОВу, а я знаю, що такого не буде.

— Не варто рахувати сов, доки їх не отримаєш, — серйозно мовив Дамблдор. — Що, до речі, може статися вже сьогодні. І ще два моменти, Гаррі, перш ніж попрощатися. По-перше, я хотів би, щоб відтепер ти постійно мав при собі плащ-невидимку. Навіть у Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?

Гаррі кивнув.

— А по-друге, на час твого перебування тут «Барлогові» надано найвищу охорону, на яку тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі… наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди. Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.

— Я розумію, — швидко погодився Гаррі.

— Тоді дуже добре, — сказав Дамблдор, відчиняючи двері сарайчика й виходячи на подвір’я. — Бачу світло на кухні. Треба вже нарешті дати Молі змогу понарікати, який же ти худий.