Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
А вона ледь жива від побоїв. Навіть у лікарню не запропонував зайти. Такий крижаний холод від Антона відчула вперше…
Тим часом Уляна злегка прочинила двері палати Емілії.
«Невже плаче?» — подумала й пішла за лікарем.
— Це вже краще, — бадьоро піднявся із-за столу Долгаєв. — Значить, повертається…
— Думаєте, їй краще? — дивувалася Уляна.
— Якщо є емоції — безперечно, — посміхнувся Денис.
Наступного дня наважився відверто поговорити з Емілією. Від результату цього спілкування залежало її подальше лікування.
— Переживання горя є важким і болісним у душевному житті, — почав непросту розмову. — Але варто пам’ятати, що горе має свій початок і свій кінець. Ми хоронимо наших близьких і в цьому є глибокий психологічний зміст. Хоронити — не значить викидати чи викреслювати зі свого життя, а «хранити» — зберегти, сховати у своїй пам’яті, — намагався донести головне. — Спробуйте на це глянути з іншого боку. Якщо душа болить — це свідчить про те, що вам було кого любити і були ті, хто любив вас.
Губи Емілії затремтіли. З очей полилися сльози. Пальці міцно стисли покривало.
— Я знаю, — продовжував Денис, присівши на край її ліжка. — Зараз це звучить малоймовірно, але треба знайти в собі сили радіти життю. Бути вдячною Богові за те, що ті, кого ви втратили, все таки були якийсь час поряд у цьому житті. Хтось із мудрих казав: «Горе — ціна, яку ми платимо за любов». Не соромтесь плакати, — погладив її волосся й ніжно потис руку. — Горе потрібно якраз виплакати, при цьому, вчасно. Інакше воно житиме у вашому тілі багато років. Сльози — наша захисна реакція.
— Хочу додому, — слабим голосом, крізь сльози попросила Емілія… — Додому…
Через місяць Тимур привіз дочку в клініку на черговий огляд після незначної операції на обличчі.
— Тримати Діану на стаціонарі немає потреби, — пояснив Суворін. — Але деякий час ще приводитимеш її на спеціальні процедури. До півроку сліди від операційних шрамів мають повністю щезнути.
То ж сьогодні Діана знову відвідала лікаря.
— Поки ви тут чаклуєте — піду привітаюся з Денисом, — мовив Батурін, залишаючи доньку Олегові.
— Спробуй, — посміхнувся Суворін. — Він у себе.
Тимур піднявся поверхом вище.
— Можна? — спитав, легенько відчиняючи двері.
— Заходь, Тимуре, — кивнув Долгаєв, закінчуючи давати настанови пацієнтці. — Пам’ятайте, про що ми домовлялися. Чекаю вас післязавтра. Якщо час не зовсім підійде — зателефонуйте, я зміню свій графік і ми зустрінемося, коли буде зручно. Тільки не пропускайте сеанси, то важливо, — якось особливо тепло попросив.
— Добре, — стримано кивнула молода жінка. — Буду, — зітхнула й подала руку на прощання.
Тимурові на мить здалося, що Денис, якось особливо трепетно спілкується з цією жінкою. Затримав її руку у своїх долонях…
Досвідченим оком глянув на пацієнтку: молода, але явно старша за Нору. На вигляд — років за тридцять. Невисока, миловидна. Повна відсутність косметики тільки підкреслює вроджену ніжність і красу. Обличчя — огорнуте глибоким сумом. Вона не схожа на дівчат, яких раніше зустрічав у Долгаєва. Якась особлива, наче свята і грішна одночасно, притягує й не підпустить близько. Ніби зіткана із суцільного болю, але не потребує співчуття. У ній відчувається страшна внутрішня сила. І лише їй одній відомо, на кого і як вона буде спрямована — зігріє чи спопелить.
Тимур сидів, мов заворожений.
— У неї щось серйозне? — поцікавився, коли Емілія вийшла.
— Важкий випадок, — сумно похитав головою Долгаєв. — Торік мати померла, батька немає, а близько двох місяців тому випадково приїхала на дачу з дітьми, хлопчикам по два рочки було, і застала там свого чоловіка з коханкою у ліжку. Не зчиняла скандалів, тихенько вийшла і поїхала у місто. А дорогою… п’яний водій на шалений швидкості врізався у її авто. Емілія чудом залишилася жива. Винуватець аварії і малюки загинули на місці. Вона небагатослівна. Всі емоції тримає в собі. Нічого не розказує. Якби не подруга, на яку можу покластися — не знаю чим би й допоміг. От такі справи… — пафосно завершив, даючи зрозуміти Тимурові, яка у нього відповідальна робота. Бо той при першій-ліпшій нагоді завжди намагається уколоти його, дипломованого психолога, у слабкій професійності. Вважає, що у приватну клініку за послугами Долгаєва тільки розбещені блондинки ходять, аби згаяти час.
Батурін замислився.
— Це ж треба, — потер лоба. — А нам інколи здається — життя складне. Не цінуємо, не задумуємося, що поруч ходять люди, яким настільки важко, — зітхнув. — Навіть уявити не можу, що вона відчуває, — співчутливо глянув на двері. — І як? — перевів погляд на Дениса. — Твої сеанси хоч чимось допомагають? — відверто запереживав за нещасну. — Може, їй до якогось відомого спеціаліста звернутися… за кордон, — знову опустив друга з Неба на грішну Землю.