Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Цить, — зупинила Сюзанна. — Патріку, відкрий рота й покажи нам, що там. Потім ми заберемо тебе звідси, й ти більше ніколи не сидітимеш у цьому підвалі. Більше ніколи не будеш обідом для Дандело.
Патрік благально поглянув на неї, але Сюзанна не піддалася: вона твердо дивилася йому в вічі. Зрештою він заплющив очі й повільно розтулив рота. Всі зуби були на місці, а от язика не було. Мабуть, Дандело набрид голос ув’язненого (чи слова, які він вимовляв), і він просто вирвав йому язика.
Минуло двадцять хвилин, і Сюзанна з Роландом стояли на кухні та дивилися, як Патрік Денвіл їв з миски суп. Щонайменше половина рідини лишилася в нього на сорочці, але Сюзанна цим не переймалася. Супу вистачало, а в єдиній спальні хатини були запасні сорочки. На гачку біля дверей висіла важка куртка Джо Коллінза, яку Патрік мав одягнути, коли вони вирушать у дорогу. Що ж до решток Дандело — чи то пак Джо Коллінза, — вони загорнули їх у три ковдри й, не церемонячись, викинули надвір, у сніг.
— Дандело був вампір, який харчувався емоціями, а не кров’ю, — сказала Сюзанна. — А Патрік… Патрік був для нього коровою. З корови можна отримати лише два види харчів: молоко і м’ясо. З м’ясом заковика в тому, що ти з’їдаєш найкращі шматки, потім не найкращі, потім робиш м’ясне рагу, і все, м’яса більше нема. А молоко можна брати довго… звісно, якщо ти цю корову час від часу ще й годуватимеш.
— Як думаєш, давно він тримав його унизу? — спитав Роланд.
— Не знаю. — Але вона пам’ятала шар пилу на балоні з ацетиленом, дуже добре пам’ятала. — Думаю, доволі довго. А для Патріка то взагалі була ціла вічність.
— Болюча вічність.
— Дуже болюча. Коли Дандело виривав бідолашному хлопчику язика, боліло, мабуть, страшенно, але емоційне кровопивство було ще гіршим. Ти ж бачиш, у якому він стані.
Авжеж, Роланд бачив. Розумів також іншу проблему.
— Ми не можемо взяти його з собою в заметіль. Навіть якщо натягти на нього три шари одягу, я впевнений, він загине.
Сюзанна кивнула, теж у цьому впевнена. А також у тому, що їй не слід залишатися в цій хаті. Інакше загинути може вона.
Роланд з нею погодився.
— Ми перечекаємо заметіль у сараї. Буде холодно, але я бачу кілька позитивних моментів. До нас може прийти Мордред, і Ліппі може повернутися.
— І ти вб’єш їх обох?
— Еге ж, якщо вдасться. А ти маєш щось проти?
Обміркувавши питання, вона похитала головою.
— Гаразд. Позбираймо все, що може нам знадобитися, бо багаття не зможемо розпалити ще днів зо два. А може, й чотири.
Як виявилося, до того, щоб буря вдавилася власною люттю і вщухла, мусило пройти три ночі й два дні. Ближче до сутінок наступного дня з суцільної запони снігу пришкандибала Ліппі, й Роланд всадив кулю в її сліпу голову. Мордред не показувався, хоча другої ночі Сюзанна відчула його близьку присутність. Напевно, Юк теж щось відчув, бо підійшов до дверей сараю й загавкав, мов навіжений, кудись у хурделицю, що невтомно намітала сніг.
За цей час Сюзанна дізналася про Патріка Денвіла значно більше, ніж сподівалася. За той проміжок часу, що його тримали в ув’язненні, він добряче поїхав розумом, але це її не здивувало. Дивовижною була його здатність одужувати, хоч і обмежена. Сама Сюзанна не знала, чи змогла б так швидко прийти до тями після такого важкого випробування. Можливо, почасти це пояснювалося його талантом. У тому, що хлопець талановитий, вона пересвідчилася на власні очі — в кабінеті у Сейра.
Дандело дуже погано годував свого в’язня, давав йому рівно стільки їжі, щоб він не сконав, а сам регулярно висмоктував з нього емоції: двічі на тиждень, а іноді тричі, й зрідка — що чотири дні. І щоразу, коли Патрік був переконаний, що наступного разу не витримає, помре, у Дандело з’являлися гості. Останнім часом Патрік був позбавлений найзгубніших нападів Дандело, бо «товариства» побільшало. Тієї ночі, коли вони вмостилися на нічліг у сіннику, Роланд сказав Сюзанні, що, на його думку, більшість гостей Дандело були втікачі з Ле Кас Рой Рюс чи з містечка під замком. Цих утікачів Сюзанна зрозуміти могла: «Короля вже нема, то забираймося звідси до дідька, поки не пізно. Зрештою, Великий Червоний може забрати собі в голову, що треба повернутися, а він же божевільний, вар’ят, у нього не всі вдома».
Кілька разів Джо являвся полоненому в справжній подобі Дандело і поглинав хлопчиків жах від побаченого. Але від своєї ув’язненої корови йому потрібно було щось набагато більше, ніж жах. Сюзанна здогадувалася, що різні емоції були подібні до розмаїття смаків: те саме, що їсти свинину сьогодні, курятину завтра, а рибу — післязавтра.