Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
А може, то була Вежа.
Бо він теж її відчував — те пульсування, ті співи. Але мажорні ноти, що їх чули Роланд, Сюзанна й Патрік, для Мордреда були мінорними. І тоді як вони чули багатоголосся, він чув лише один голос. Голос Червоного Батька, який наказував йому прийти. Наказував убити німого хлопця, і чорношкіру сучку, і особливо стрільця з Ґілеаду, байдужого Білого Татка, який покинув його. (Звісно, Червоний Татко теж його покинув, але до цього Мордред якось не додумався.)
А коли він усіх їх уб’є, обіцяв голос, вони разом знищать Темну вежу і вічно владарюватимуть над тодешем.
Отож Мордред їв, бо Мордред хотів їстоньки. І Мордред спав, бо Мордред хотів спатоньки. А коли Мордред убрався в теплу одіж Дандело й рушив розчищеною дорогою до Вежі, тягнучи за собою на санчатах туго напханий мішок із ґунна (здебільшого там були консерви), то був уже юнаком, якому на вигляд було двадцять років, високим, струнким, як тополя, і білявим, як літній світанок. На його людській подобі залишився шрам на боці, там, де його зачепила Сюзаннина куля, та ще кривава пляма на п’яті. На тій п’яті, якою він поклявся собі дуже скоро наступити Роландові на горло.
Частина п’ята
СКАРЛАТНЕ ПОЛЕ
КАН’-КА НО РЕЙ
Розділ I
ЧИРЯК І ДВЕРІ
(ПРОЩАВАЙ, МОЯ МИЛА)
Упродовж останніх днів їхніх тривалих мандрів, після того як Білл (тепер уже просто Білл, не Заїка) висадив їх біля «Федерального» на краю Білих Земель, у Сюзанни Дін почастішали напади плачу. Передчуваючи зливу з очей, вона вибачалася перед супутниками та йшла в кущі, буцімто до вітру. А там сідала на повалений стовбур чи просто на сиру холодну землю, затуляла обличчя долонями й давала волю сльозам. Якщо Роланд і знав про це (а не помітити її червоних очей після повернення він не міг), то взнаки цього не давав. Сюзанна здогадувалася, що він знає.
Час її перебування в Серединному (і Прикінцевому) світі добігав кінця.
На своїй гарній помаранчевій машині Білл довіз їх до одинокого квонсета, на фасаді якого висіла старезна табличка:
Сюзанна припускала, що з фактичної точки зору Федеральний аванпост 19 стояв на Білих Землях Емпатики, але повітря вже стало значно тепліше, коли дорога до Вежі пішла вниз, і сніг на землі лежав дуже тонким шаром. Попереду то тут, то там видніли діброви, але Сюзанна думала, що далі лежать відкриті простори, схожі на прерії американського Середнього Заходу. Біля аванпосту росли кущі, на яких за теплої погоди, либонь, достигали ягоди (може, навіть лаконоса), але о цій порі лише голе гілля метлялося на невпинному вітрі. На узбіччях дороги до Вежі (від її колишнього покриття лишилися хіба що поодинокі нагадування) з-під тонкої снігової ковдри росла висока трава. Вона шепотіла на вітрі, і Сюзанна знала її пісню: «Комала-кам-ками, кінець мандрів не за горами».
— Далі мені не можна, — сказав Білл і заглушив двигуна, обірвавши Літл Річарда на півноті. — Кажу вибачайте, як говорять у селах Прикордонної Дуги.
Їхня поїздка тривала півтора дня, й увесь цей час робот розважав їх «золотими ретро-хітами». Для Сюзанни деякі пісні були цілком сучасними: наприклад, «Цукрову хатинку» і «Теплову хвилю» постійно крутили по радіо, коли вона повернулася зі своєї маленької подорожі до Міссісіпі. Решти пісень вона не чула взагалі. Музика зберігалася не на платівках і касетах, а на красивих сріблястих дисках, що їх Білл називав «сі-ді». Він вкладав їх у гніздо на захаращеній інструментами приладовій панелі снігоочисника, і музика долинала щонайменше з восьми різних колонок. Сюзанна підозрювала, що їй сподобалась би будь-яка музика, але особливо на душу лягли дві пісні, яких вона ніколи не чула раніше. Перша, шалено щаслива композиція, називалась «Вона любить тебе».[96] Друга, сумна й меланхолійна, мала назву «Гей, Джуд». А Роланд її, схоже, знав, бо підспівував, хоча в його версії слова були інші, ніж у тій, що лилася з багатьох колонок снігоочисника. На її запитання Білл відповів, що гурт називався «Бітлз».
— Дивна назва для рок-гурту, — завважила Сюзанна.
Патрік, який сидів на крихітному задньому сидінні з Юком, постукав її по плечі. А коли вона розвернулася, простягнув їй альбом, сторінки якого одну за одною зараз заповнював. Під зображенням Роланда в профіль він друкованими літерами написав: «BEATLES», а не «Beetles».[97]
96
«She Loves You».
97
«Бітли», а не «Жуки». Останнє слово в англійській мові означає жуків, тоді як перше асоціюється з ритмом музики.