Темна вежа. Темна вежа VII

Щось промайнуло у нього в очах — а може, вони просто миттєво розширились, показуючи трохи більше налитих кров’ю білків. Всміхнувшись, вона кивнула.

— Отож! Маса Коллінз, він мертвий! Він більше ніколи не спуститься сюди і не… що? Що він робив з тобою, Патріку?

Крізь кам’яну стелю в них над головами вони почули притлумлений звук: у стіну вдарив вітер. Заблимали лампочки, стара хата скаржливо зарипіла й застогнала.

— Що він з тобою робив, хлопчику?

Та все було марно. Він не розумів. Та щойно вона вирішила здатися, як Патрік Денвіл підніс руки і взявся за живіт. Риси його обличчя скривилися в гримасі, що мала означати сміх.

— Він тебе смішив?

Скулений у кутку, Патрік кивнув. І ще дужче скривився. Стис руки в кулаки й підніс їх до обличчя. Потер ними щоки, очі й зиркнув на неї. Сюзанна помітила в нього на переніссі маленький шрам.

— А ще змушував тебе плакати?

Патрік знову кивнув і повторив пантоміму зі сміхом: тримався за живіт і округлював губи, потім показував плач, витираючи удавані сльози з брудних щік. Але цього разу в пантоміми була ще й третя частина: Патрік підніс складені ківшиком долоні до рота й поцямкав губами — плям-плям-плям.

— Він змушував тебе сміятися, плакати і їсти, — пролунав угорі в неї за спиною голос Роланда.

Патрік так люто затрусив головою, що вдарився об кам’яну стіну свого кутка.

— Він сам їв, — виправила Детта. — Це ти хочеш нам сказати? Дандело їв.

Патрік радісно кивнув.

— Він примушував тебе сміятися й плакати, а сам жер твої емоції. Бо він харчувався ними!

Ще раз кивнувши, Патрік розплакався. Голосив, вимовляючи щось нерозбірливе. Сюзанна повільно заповзла в камеру, спираючись на долоні, готова будь-якої миті вискочити, якщо биття головою об стіну повториться. Але Патрік сидів тихо. Коли вона вже була біля нього, він поклав голову їй на груди й усе плакав. Сюзанна озирнулася на Роланда і поглядом сказала йому, що тепер і він може зайти.

Коли Патрік підвів голову й поглянув на неї, в його очах стояло німе собаче обожнювання.

— Не хвилюйся, Патріку, — сказала йому Сюзанна. Детта вже зникла (либонь, стомилася від власної доброти). — Він більше не прийде, він мертвий, як цвях в одвірку, мертвий, як камінь у річці. А тепер я хочу, щоб ти зробив одну річ. Я хочу, щоб ти розтулив рота.

Патрік миттєво затряс головою. В його очах знову прозирнув страх, але було й дещо інше: Сюзанні це не сподобалося ще більше. Сором.

— Так, Патріку, так, розтули рота.

Він несамовито сіпнув головою, довге масне волосся злетіло в різні боки, як насадка швабри.

— Що… — почав Роланд.