Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Чайльд? — здивувалася Сюзанна. — Тобі це про щось говорить?
Роланд кивнув.
— Цим словом називають лицаря… чи стрільця… що вирушив у похід. Це офіційна й дуже давня назва. Знаєш, між собою ми її ніколи не вживали, бо вона означає «священний, обраний ка». Ми не любили так себе возвеличувати. Я вже багато років навіть подумки не називав себе Чайльдом.
— Але ж ти Чайльд Роланд?
— Мабуть, колись ним був. Але зараз ми опинилися поза такими поняттями. Ми за межами ка.
— Але все ще на Шляху Променя.
— Так. — Він провів пальцем по останньому рядку на конверті: «Усі борги сплачено». Відкрий, Сюзанно, я хочу побачити, що всередині.
І вона розірвала конверт.
Усередині лежала ксерокопія поеми Роберта Браунінга. Ім’я та прізвище поета Кінг написав своїм напівдрукованим почерком над назвою. Декілька драматичних монологів Браунінга Сюзанна читала в коледжі, але з цією поемою знайома не була. Зате з її предметом вона була вкрай добре знайома — називалася поема «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов». Була вона наративна за структурою, з римуванням баладного типу (а-б-б-а-а-б), завдовжки тридцять чотири строфи. Над кожною строфою стояла римська цифра. Хтось (швидше за все, Кінг) обвів номери строф I, II, XIII, XIV і XVI.
— Прочитай позначені строфи, — хрипким голосом попросив Роланд, — бо я сам можу розібрати лише одне-два слова, але хочу знати, що в них написано, дуже хочу знати.
— Строфа перша, — промовила Сюзанна. І мусила прокашлятися — в горлі пересохло. Надворі стогнав вітер, і гола лампочка блимала у загидженому мухами плафоні.
— Коллінз, — сказав Роланд. — Той, хто це писав, говорив про Коллінза точнісінько так, як Кінг писав у своїх романах про наш ка-тет! «Брехав у слові кожнім!» Еге ж, таки брехав!
— Не Коллінз, — виправила Сюзанна. — Дандело.
Роланд кивнув.
— Дандело, правду кажеш. Продовжуй.
— Добре. Строфа друга.
— Пам’ятаєш його ціпок і як він ним розмахував? — спитав Роланд.
Звісно, вона пам’ятала. А на дорозі була не курява, а сніг, проте все решта збігалося. В цілому то був опис усього, що з ними нещодавно сталося. Від цієї думки Сюзанна здригнулася.
— Ця поема походить з твого часу? — запитав Роланд. — З твого «коли»?
Вона похитала головою.
— Її навіть не в моїй країні написали. І поет помер щонайменше за шістдесят років до мого «коли».
— А проте він мусив бачити все, що тільки-но сталося. Чи бодай якусь версію цих подій.
— Так. І Стівен Кінг знав цю поему. — Зненацька її осяяло. Спалах інтуїції був такий яскравий, що міг бути лише істиною. Круглими від подиву очима Сюзанна подивилася на Роланда.
— Ця поема спонукала Кінга до роботи! З неї він черпав натхнення!
— Ти впевнена в цьому, Сюзанно?
— Так!
— А проте цей Браунінг мусив нас бачити.
Вона не знала. Все було надто заплутано — наче розгадувати, що було спочатку: курка чи яйце. Чи загубитися в кімнаті дзеркал. Голова в неї йшла обертом.
— Сюзанно, прочитай наступну позначену строфу! Ту, що ікс-і-і-і.
— Так, строфа тринадцята, — виправила вона.
— А тепер читаю чотирнадцяту строфу.