Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Я був твердо впевнений, що того дня мене вже не вб’є: зранку ми добре попрацювали, і після початку атаки нас двічі мало накрити, але не накрило, — оце і вселило в мене таку впевненість. Перший раз — коли ми пішли за танками і обрали собі місце, звідки збиралися знімати атаку. Та потім мені там раптом не сподобалось, і ми перенесли камери метрів на двісті ліворуч. Уже коли ми йшли звідти, я позначив те місце в найпростіший і найдавніший спосіб, відомий людині, а за десять хвилин точнісінько туди, де я був, гепнув шестидюймовий снаряд, і там не залишилось ані сліду живого. Тільки величезна вирва з рівними краями.
А години через дві один польський офіцер, нещодавно відкликаний з батальйону і приординований до штабу, зголосився показати нам позиції, які щойно захопили поляки, і, вибравшись із-за пагорба, ми попали під такий шалений кулеметний вогонь, що мусили відповзати звідти, орючи носами землю й задихаючись від пилюки; водночас ми зробили сумне відкриття, що того дня поляки взагалі не захопили ніяких позицій, а навпаки, опинилися навіть трохи позаду від рубежу, з якого пішли в атаку.
І тепер, напівлежачи в захистку траншеї, я був геть мокрий від поту, зголоднілий, спраглий і неначе весь спустошений після пережитої небезпеки.
— То ви точно не росіяни? — спитав один із солдатів. — Бо тут сьогодні багато росіян.
— Я знаю. Але ми не росіяни.
— У вас російське обличчя.
— Ні,— відказав я. — Ви помиляєтесь, товаришу. Обличчя в мене таки недоладне, але воно не російське.
— І в нього російське обличчя. — Солдат показав на мого супутника, що порпався з кінокамерою.
— Можливо. Але й він не росіянин. А ви звідки?
— З Естремадури, — гордовито мовив він.
— А в Естремадурі є росіяни? — спитав я.
— Ні,— відказав він ще гордовитіше. — В Естремадурі немає росіян, а в Росії немає естремадурців.
— Які ваші політичні погляди?
— Я ненавиджу всіх іноземців.
— Ну, платформа у вас досить широка.
— Я ненавиджу марокканців, англійців, французів, італійців, німців, північноамериканців і росіян.
— Саме в такому порядку?
— Еге ж…
— Чоловіче добрий, у вас надзвичайно цікаві погляди, — сказав я. — Ви що, фашист?
— Ні. Я естремадурець, і я ненавиджу іноземців.
— Його поглядів майже ніхто не поділяє,— мовив інший солдат. — То ви на нього не дуже зважайте. А от я люблю іноземців. Я сам з Валенсії. Випийте ще кухлик вина, прошу.
Я простяг руку і взяв кухоль, ще відчуваючи в роті присмак міді після першого. Тоді подивився на естремадурця. Він був довготелесий і худий. Обличчя мав виснажене, давно не голене, щоки запалі. Він стояв, сердито випроставшись, з накинутою на плечі вовняною ковдрою.
— Ви б не виставляли голову, — сказав я йому. — Сюди залітає чимало сліпих куль.
— Я не боюся куль і ненавиджу всіх іноземців, — люто відрубав він.
— Боятися куль не треба, — мовив я, — але краще уникати їх, цоки ви в резерві. Який сенс, щоб вас поранило, коли можна від цього застерегтися.
— Я нічого не боюся, — сказав естремадурець.
— Вам можна позаздрити, товаришу.
— Він правду каже, — мовив той солдат, що частував мене вином. — Він таки нічого не боїться, навіть avionts [104].
— Він ненормальний, — озвався ще один солдат. — Літаків бояться всі. Вони хоч і рідко влучають, але страху наганяють багато.
— Я не знаю страху. І літаків не боюся, і взагалі нічого не боюся, — сказав естремадурець. — А іноземців ненавиджу, всіх до одного.
Тим часом у розпадині з'явився якийсь високий на зріст чоловік в інтербригадівській формі, із скаткою через плече, підв'язаною внизу до пояса; він ішов поруч двох санітарів з ношами й, здавалося, нічого навколо себе не помічав. Голову тримав високо і всім своїм виглядом скидався на сновиду. Він був уже не молодий. Гвинтівки при собі він не мав, і звідти, де я лежав, не схоже було, що він поранений.
Я спостерігав, як він іде собі сам-один геть із бою. Не доходячи до штабних машин, він повернув ліворуч, і, так само неприродно високо тримаючи голову, зайшов за виступ узгір'я, і зник з очей.
Мій супутник, що саме міняв плівку в ручних камерах, навіть не помітив його.
У цей час за гребінь залетів якийсь поодинокий снаряд і вибухнув зовсім недалеко від танкового резерву, зметнувши догори фонтан землі й чорного диму.
104
Літаків (ісп)