Вовки Кальї. Темна вежа V

«Вперед, — подумки підштовхував їх Роланд. Джейк біля нього поворухнувся, прочитавши його думку. Його благання. — Ну ж бо. Ідіть. За ними. Заберіть те, що вам потрібно».

Від одного з Вовків пролунав гучний звук — клак! Одразу ж на мить ожила сирена, за якою почувся неприємний чи то свист, чи то вереск, який Джейк чув у Доґані. Відтак коні знову рушили. Тихо застукали копита на оґґані, потім захуркотіли на кам'янистій стежині, та й усе. Від цих коней годі було чекати нервового іржання, на відміну від живих, запряжених у вози. Та для Роланда то був сигнал. Вони заковтнули наживку. Він тихо витяг револьвер із кобури. Джейк знову поворухнувся, і Роланд зрозумів, що хлопчик зробив те саме.

Він розповідав їм про розташування сил, яке вони побачать, коли вискочать із криївки. Близько чверті Вовків стоятимуть на одному боці стежки й дивитимуться на річку, ще чверть буде повернута в бік Кальї Брин Стерджис. А може, навіть більше, ніж чверть, адже саме з боку містечка Вовки — чи їхні господарі могли сподіватися підступів. А решта? Тридцять із чимось? Вони вже рушать уперед стежкою, повіривши, що діти там, у котрійсь копальні.

Роланд почав рахувати до двадцяти, але, дійшовши до дев'ятнадцяти, вирішив, що досить. Він весь підібрався — від сухого крутія зараз не було й згадки — і пружиною знявся вгору, з батьковим револьвером у руці.

— За Ґілеад і Калью! — прогорлав він. — Пора, стрільці! Пора, Сестри Орізи! Пора, пора! Вбивайте їх! Без пощади! Вбивайте всіх!